Надія Красоткіна

Батьки і діти (бесіда друга)

Виховні бесіди для батьків

Людина в світ приходить для добра і любові, для щастя і радості. Народжує жінка своє дитя і стає матір’ю. Скільки жінок мріють про цю щасливу мить! Скільки жінок усі радощі життя віддали б, щоб стати матір’ю. Через страждання і муки приходить у світ нове життя, як попередження про те, що на землі не все так легко і просто, що треба буде долати труднощі, щоб вижити і чогось досягти. І ось на руках дитя: син чи донечка — безпомічне, маленьке диво, якому треба віддати всю себе, щоб зростити, подарувати йому два дужих крила, які піднімуть і понесуть колись у самостійне життя. Скільки треба ночей недоспати, пережити страшних хвилин, коли діти хворіють, скільки тривог огорнуть серце, доки дитина виросте. Але «батько і мати — два сонця гарячі» — співається у пісні. Вони все здолають, щоб дитина зростала здоровою, розумною, вихованою, доброю і щирою, бо найбільше їхнє призначення на землі — це діти. І ось, коли у сім’ї лад і взаєморозуміння, мир та любов, то діти виростають здорові і розумні, працьовиті і добрі, бо всім серцем вбирають щиру атмосферу доброти і любові, що панує в сім’ї. Недаремно ж кажуть люди: «Яке зіллячко, таке й сім’ячко», — які батьки, такі й діти. І слід кожному запам’ятати: «Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — кінець». Те що змалку посієш в душу дитину, яке зарониш зернятко у маленьке дитяче серце, таку матимеш і віддачу. І як приємно дивитись, коли батьки і діти живуть мирно і дружно, як добре, коли дорослі діти горнуться до своїх батьків, допомагають їм, чим можуть. Це велике щастя для всіх.

І кожен не раз спостерігав за такими родинами, де діти виростають слухняними і добрими, де все гладко і без проблем. Непомітно для стороннього ока йде велика щоденна робота, турбота батьків про дітей. Там не афішують своїх досягнень у вихованні, там нема заздрості і хвальби, в тих сім’ях все мирно та скромно, а дивись — виросли діти і все склалось у них найкраще. Хіба не про це мріють батьки? Більшість, звичайно, саме цього і прагнуть та роблять усе, щоб так і сталось, тому вони прислухаються і придивляються до кращих прикладів у вихованні, звертаються до практичної народної педагогіки, яка не дає збоїв. А здавна українці виховували своїх дітей у повазі до старшого покоління, привчали змалечку до роботи, бо знали: «Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках». І добре знали, що сім’я — це той осередок, де діти одержують все: здоров’я, мораль, віру, вдачу, звички і характер. І тепер таке ж правило: гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі і матимеш чудові результати — добрих і мудрих дітей. Але ж не все так у житті, як того хочеться, не кожен батько і не кожна мати так робить, а тому і результати дуже невтішні. Бо виростають безбатченки при живому і здоровому батькові, бродять по підвалах бездомні діти при живій матері, зростає дитяча злочинність і не пустіє дитяча колонія, а наповнюється. Чому не болить більше серце матері за свою дитину, чому збайдужів батько до своєї кровиночки? Що з нами робиться, люди? Ви скажете, що важко жити? Так, важко. А у війну, чи після війни було легко? А батьки дбали за дітей, та ще й як! У землянках жили, пухли з голоду, а дітей не кидали напризволяще, бо то великий гріх, а вчили доброті і мудрості. Сьогодні живемо не гірше, але гірше ставимось до дітей своїх власних.

Відлетіли, відшуміли найвеселіші і найцікавіші зимові свята з чарівною ялинкою, з веселими забавами, колядками та щедрівками. А як їх усі чекали, сподівались на диво, на щось незвичайне і казкове! І до когось справді заглянула казка і здивувала та запам’яталась на все життя. А до кого не прийшла казка, то нічого, вона обов’язково прийде, треба тільки щиро вірити і сподіватись. Кому-кому, а дітям Новий рік приніс радість. Бо й у школі було свято з Дідом Морозом та Снігуркою, і в театрах міста були дивовижні і веселі вистави, та й біля міської ялинки було цікаво. А ще коли з тобою тато і мама, то хіба може бути щось краще? Звичайно, ні! Бо тато і мама, два серця гарячі — це два крила для дитини, її підтримка і злет. І скільки сонечка випромінювали батьківські очі, коли бачили на святі свою дитину! Скільки трепету у серці доки син чи донька читали вірш або співали пісеньку! І як раділи тато з мамою, коли перемагала у конкурсі їхня дитина. Це треба бачити, бо словами не передати їхньої радості і тривоги. Так і повинно бути, бо це ж сім’я, це родина. А скільки цікавого і загадкового придумували батьки для своїх дітей, щоб зробити щасливими і дивовижними дитячі роки своїх синів і донечок. Як колись і для них старались тато з мамою, сьогодні вони для своїх дітей роблять все можливе, бо так і треба. Адже батьки повинні дати своїм дітям перший хліб, щоб діти батькам дали останній — добрий і мудрий, справедливий закон життя.

Я дивилась на батьків і дітей на святі Новорічної ялинки і серце завмирало від радості. Так всі старались, щоб свято вдалось, чудові костюмчики підготували батьки, а діти вивчили вірші і пісні, веселі хороводи. Батьки і діти співали навколо ялинки і танцювали разом, усім було весело.

Що ж, тільки у своїй сім’ї дитина може повною мірою відчути радість і щастя буття, коли поруч тебе твої найрідніші люди: тато і мама.

Розповідь перша.

Маленька дівчинка дуже чекала Новорічної ночі, тому що в цю дивну ніч приходив до ялинка Дідусь Мороз і клав подарунок. А їй так хотілось ляльку! Але от як він приходив, вона ну ніяк не могла зрозуміти, адже усі двері на ніч закривались і вікна всі мама ще з осені заклеїла. Як він може зайти в хату? Це було і дивно, і трішечки лячно. А ще дуже хотілось, щоб він усе-таки прийшов і поклав під ялинку ляльку. А товариш по парті казав, що це мама кладе під ялинку подарунки. Дівчинка йому не повірила. Цього разу вона вирішила перевірити, тому не сказала мамі, що хоче ляльку, а от Дідові Морозу написала листа і відправила поштою. І ось у домі всі готувались до зустрічі Нового року, діти з татом прикрашали запашну кучеряву ялинку, а мама готувала святкову вечерю. Було шумно і весело. І коли годинник пробив північ всі були за святковим столом і щиро поздоровили одне одного з Новим роком та побажали здоров’я і щастя. Потім для дітей тато влаштував ігри та розваги, всі співали, діти запалювали бенгальські вогні, обсипали одне одного сніжком. А коли втомились, то полягали спати. Та дівчинка дуже хотіла побачити, як Дід Мороз прийде до їхньої ялинки. Вона все робила, щоб не заснути, дивилась і дивилась на кольорові вогники, що світились на ялинці. Їй стало тепло і так затишно та приємно, а руки і ніжки були наче з вати. Раптом вогники попливли, закружляли і вона полетіла разом з ними невідомо куди, бо стала легенькою, як сніжинка. Перед нею відкрилось зоряне небо, на якому горіли кольорові вогники, як на ялинці. І тут звідки не візьмись — Дід Мороз у красивих великих санях! Він весело усміхнувся до дівчинки і помахав рукою, наче привітав її зі святом. А потім санки розвернулись і Дід Мороз вийняв з мішка найкрасивішу ляльку, про яку дівчинка давно мріяла і сказав: “Вітаю тебе! Це для тебе лялечка! Я покладу її тобі під ялинку!” З цими словами він зник. А дівчинка знову закружляла разом з вогниками і раптом стало зовсім видно. Вона розплющила очі. Надворі стояв білий день. Дівчинка відкинула теплу ковдру і побігла до ялинки... Під пухнастою красунею лежала та сама чарівна лялька... Тепер дівчинка точно знала, що у новорічну ніч казка збувається. Бо ж мама і не знала про що мріяла її доня...

Розповідь друга

Хлопчик дуже вірив у казку і хотів побачити її у Новорічну ніч. Діти казали по-різному. Одні вірили, що Дід Мороз приходить, а інші — ні. До хлопчика він ще ні разу не приходив, а так хотілось, щоб хоч щось Дідусь поклав під ялинку. Він дуже просив маму поставити у кімнаті ялинку. І цього разу мама погодилась, навіть деревце принесла. Хлопчик був дуже слухняним, він усе робив, що казала мама, сам ялинку прикрашав чим міг, бо іграшок у них не було, вони ж до цього ялинку ніколи не ставили. Діти розповідали, що вранці під ялинкою вони знаходили подарунки, один перед одним потім хвалилися ними, а йому так хотілось, щоб і до нього у кімнату зайшла казка...

А ввечері прийшли гості, пили і їли, горланили пісень. Усі забули про хлопчика, який найбільше за все на світі хотів одержати подарунок від Діда Мороза, який буде лежати під першою у його житті ялинкою, яку він сам прикрасив. Бурхливою і страшною видалася Новорічна ніч у цій кімнаті, були сварки і бійки, хлопчик зі страху заховався у найдальший куточок та там і заснув. А коли настав день, він підбіг до ялинки, яка, так як і він, лежала понівечена у кутку, то знайшов лише порожню пляшку. Він гірко заплакав. Казка не прийшла до нього, але ж він так старався! Його маленьке серце стисла і не відпускала образа. У хаті крім нього і зламаного деревця не було більше нікого. Він підняв ялинку і відчув, що й сам такий же зламаний і понівечений. А він так чекав казку...

У дитинстві запам’ятовуються найяскравіші події і живуть з людиною протягом усього життя. Здається, що вже все забулось, а згадка про щось далеке візьме та й винирне. Особливо у такі дні, коли знову чогось чекаєш, на щось сподіваєшся. Хороші і приємні згадки зачаровують душу, наповнюють її теплом і миром. А от та образа, яку нанесли в дитинстві, як чорна, хмара заволікає серце і душу холодом. А дітям з цим рости і жити. То ж думайте сьогодні про душі дітей, про їхнє майбутнє, хай приходить до них чарівна казка, хай наповнює їхні сердечка світлом і теплом, щастям і радістю. Хай ніколи не зарониться в душу дитини страшна і чорна образа.

З Новим роком вас усіх, люди! Здоров’я і щастя, миру і любові, здійснення усіх ваших мрій! Доля кожного з нас у власних руках!

Відгуки

Social comments Cackle