Плекай свою мову
Виховне заняття з розвитку мовлення для дітей
Бесіда про мову для школярів

Мета: Дати учням поняття про те, що рідна мова для кожної людини це те життєдайне джерело, звідки вона бере свою енергію, життєву силу, яка закладена віками, з покоління в покоління цілим народом, рідним краєм. Розвивати і збагачувати мову учнів, виховувати любов і гордість за рідну учкаїнську мову, бажання зберегти її чистоту і красу.

Матеріал для бесіди: Карта України, картини природи рідного краю, музика, пісні, які звучатимуть під час її проведення.

Звучить тихо спокійна музика, на її фоні учень читає слова.

Вчитель. Хто ми, діти? Якого роду-племені, де ми живемо з вами? (Відповіді учнів). Правильно. Ми — українці. У нас є своя вільна і незалежна держава — Україна, є рідна державна українська мова. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа українського народу. Народ наш завжди славився працелюбністю, щирістю, добротою і щедрістю, веселим характером а ще мелодійною і чарівною піснею. Бо завжди в Україні співали всі — дорослі і діти, навіть на старості літ пісня не сходила з вуст людини, бо з нею легше було жити, у ній можна було передати любов і тугу, щастя і радість, свої мрії і надії. Давайте послухаємо нашу рідну українську пісню. (Звучить в запису українська пісня). Гарна пісня, правда? Зразу настрій піднімається. Це наша рідна українська пісня. Яке чарівне звучання і рідні слова, зрозумілі і гарні, рідні. А рідною українською мовою людина не тільки розмовляє, але й мислить, думає. І, навіть, коли людина знає багато мов, вміє розмовляти ними, то мислить вона завжди тільки рідною, одною. І земля українська дуже древня, така ж древня і наша мова. Досліджено ученим М. Красуським, поляком за походженням, який знав кілька мов і міг об’єктивно й достовірно застосувати метод порівняльної лінгвістики, ще в 1880 році довів, що українській мові щонайменше 7 тисяч років. А відомий сучасник лінгвіст і педагог І. Ющук, також на основі порівняльної лінгвістики, аналізу пам’яток матеріальної і духовної культури українців, науково обгрунтував, що вона існувала на території нинішньої України не менш як три тисячі років тому.

Незаперечним фактом є те, що українська мова дуже древня, про це доводять видатні мовознавці Л. Булахов, А. Кримський, О. Потебня, О. Шахматов у своїх працях.

Мова не стоїть на місці, вона збагачується новими словами, змінюється, у ній відображені національні особливості українського народу, його світосприйняття і світорозуміння, свій спосіб мислення. І хоч мова наша дуже древня, та сьогодні вона чарівна і дорога, а, особливо, нам, українцям, бо ж нам вона найрідніша, найдорожча, тут наше коріння, тут наш рід і ми взяли початок на цій чарівній землі, яка дала нам силу і щастя жити.

Мабуть тільки ця земля, земля нашої України могла народити таку дивну, чарівну і мелодійну мову. Погляньте, діти, на ці краєвиди, на цю земну красу! Тут є гори і долини, ліси і степи, повноводні ріки, сині озера і моря. Тут несказанно чарівні літні ночі і висока синява неба, незабутні заквітчані поля і казковий ліс. Давайте подивимось на дивовижні картини природи і ви зрозумієте, чому така красива наша рідна мова. Мабуть тому, що у нашому краю живе сама краса і казка. (Діти розглядають картини природи, звучить музика).

У кожного народу своя є мова, вона для них найрідніша і найдорожча, кожен народ має право нею думати і розмовляти. Бо ж доки є мова у народу, є і сам народ, а не стане мови, не буде й народу, тому що мова є основною ознакою національності. Кожному дорога своя мова: полякові — польська, болгарину — болгарська, чехові — чеська, французові — французька, а українцеві — українська. І кожен про свою мову скаже, що вона найкраща, бо для нього вона найрідніша, він вперше її почув від матері та батька, вперше її зрозумів, назвав всі предмети і явища, свої почуття і мрії рідною мовою, тому й залишиться вона у серці на все життя. Кожна людина має право розмовляти і мислити рідною мовою. Так і кожна країна має право на державну мову. Але не так було в Україні. Чарівна родюча земля здавна приваблювала до себе завойовників, кожен раз хтось нападав на Україну з метою її привласнити і панувати на ній, бо ж тут і клімат прекрасний, і чорноземи багаті та родючі, і краєвиди казкові... От і завойовували, а українці падали у кривавій боротьбі за свою землю і ставали деревами і квітами. Протягом віків відстоював народ свою землю, коли перемагали, то знову розквітала культура, мова, злітала вгору радісна пісня, піднімалась наука. А коли програвали грізні битви — все занепадало, бо завойовники несли свою культуру, свою мову, свою владу і нав’язували її українцям. Важко було зберегти щось своє, але український народ плекав свою рідну мову у піснях, баладах, казках та усній творчості і передавав від роду до роду, щоб не загинула і як дорогоцінний скарб проносив через усі тортури, які випали на долю рідної мови.

270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, щоб не піднімав голову, а був покірним рабом без мови, без пісні, без думки.

• 1720 рік — указ Петра І про заборону в Україні друкувати книги українською мовою, вилучення з церковних книг текстів, написаних українським «наріччям».
• 1729 рік — наказ про переписання з української мови на російську всіх державних постанов і розпоряджень.
• 1753 рік — указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії — першому вищому навчальному закладі східних слов’ян.
• 1769 рік — заборона Синодом Російської православної церкви друкування та використання українських букварів.
• 1775 рік — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
• 1817 рік — закриття Києво-Могилянської академії.
• 1817 рік — постанова урядової комісії Польщі про викладання в західно-українських школах тільки польською мовою.
• 1847 рік — розгром Кирило-Мефодіївського братства, нове переслідування української мови, культури.
• 1862 рік — закриття недільних безплатних шкіл для дорослих, організованих передовою інтелігенцією України.
• 1863 рік — заборона видання книг українською мовою — циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва: «Никакого малороссийского языка нет и быть не может, наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши».
• 1876 рік — заборона ввезення українських книг з-за кордону, заборона друкування текстів українських пісень, українського театру.
• 1881 рік — указ про дозвіл друкувати окремі сценічні твори українською мовою, але російським правописом. На місцеву владу покладався обов’язок контролювати публічне виконання українських пісень, дозволених цензурою.
• 1888 рік — указ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
• 1895 рік — заборона українських книг для дітей.
• 1908 рік — указ Сенату Російської імперії, яким визнано культурну і освітню діяльність в Україні шкідливою.

Це тільки деякі з указів царської Росії. Але за радянських часів їх було теж дуже багато, так:

• 1933 рік — телеграма Сталіна на Україну про припинення тут «українізації».
• 1938 рік — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», унаслідок чого почалося масове закриття українських шкіл і переведення їх на російськомовні.
• 1958 рік — внесення до законодавства положення про «вільний вибір» мови навчання, про вивчення за бажанням учнів і батьків, окрім російської, іншої мови.
• 1970 рік — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою і тільки в Москві.
• 1978 рік — постанова про посилене вивчення і викладання російської мови та літератури.
• 1983 рік — постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів на групи у національній школі та підвищення зарплати вчителям російської мови.
• 1989 рік — постанова про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
• 1990 рік — «Закон про мови народів СРСР», де російській мові надається статус офіційної...

Отож, погляньте, скільки тортур, знущань зазнала рідна українська мова. Жодна б інша не витримала такого тиску, пропала б, канула б у вічність, а українська мова — живе! Вона сьогодні стала державною, вона звучить у світі, її слухають інші народи. Наша мова і пісня летить над світом і чарує тисячі людей своєю щирістю, гріє любов’ю і теплом, голубить ніжною ласкою і живе вільно, радісно, оновлюється і збагачується.

Тільки дуже шкода, що багато українців забули цю красиву і лагідну мову, не користуються нею у повсякденному житті, бо змалечку виривали рідну мову з серця, знущались з тих, хто хотів нею розмовляти і люди звикали до чужої мови, хоч засвоїти ту, чужу, було і важко, і не дуже хотілось, але що було робити, коли навколо тебе всі розмовляють не так, як ти, а з тебе сміються... От і сталось так на частині території України, що люди втратили рідну мову, немов дорогоцінний скарб, а повернутись назад ... знайти його... Як? Хтось знайде, а хтось — ні. Втрачені роки хіба можна ось так відразу повернути?

А ви сьогодні, вільні діти вільної України, — боріться за свою мову, не давайте себе збити з дороги тим, у кого замість серця камінь, не йдіть на повідку у людей бездуховних, цинічних, бездушних. Хіба вони патріоти своєї держави? Ні! Вони прагнуть влади для себе і нічого не зроблять для народу, якщо, навіть, мови зреклися, то що вони можуть дати вам, молодим?

Вчитель. Діти, ви бачите, яких тортур зазнала українська мова, але сьогодні вона живе, закликає любити свою Україну і народ, який проживає на її території. Як ви ставитесь до української мови? (Відповіді дітей).

Якою мовою ви розмовляєте в школі і поза школою, чому? (Відповіді дітей).

Як ви вважаєте, легка чи важка українська мова для вивчення? Чим можете довести своє твердження? (Відповіді дітей).

Як ви гадаєте, чи мова виховує людину? Доведіть свою думку.

Діти. Українські прислів’я доводять, що мова виховує людину, наприклад:

• «Слово не горобець, випустиш, не спіймаєш». Це говорить про те, що треба завжди добре подумати, що маєш сказати, щоб не образити і не скривдити людину, а це дуже важливо.
• «Розумний слова побоїться, а дурневі і батіг не допоможе». Це прислів’я каже про те, що мова виховує. А розумна людина завжди прислухається до слів, до порад.
• «Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже». Прислів’я засуджує тих, хто говорить без пуття, бо якщо хочеш щось сказати, то треба бути переконаним у своїй правоті і знати, що коли казати. Це правила поведінки.
• «Розумній голові досить дві слові». Це прислів’я розказує, що розумного легко виховувати словами, тому що він їх розуміє і старається одразу виправитись та зробити все правильно.
• «Хліб-сіль їж, а правду ріж». Прислів’я вчить говорити правду в очі, не боятися цього. Це виховує людину сміливою, мужньою.
• «Вмій жартувати, та знай, коли перестати». Прислів’я закликає знати міру в жартах, бо коли вони доречні, то всім весело, а коли ні, то треба припинити. Це виховує в людині стриманість, відчуття міри.
• «Правда світліша за сонце», «Топчи правду в калюжу, а вона все чиста буде». Прислів’я закликає говорити завжди правду, бо «Правда в огні не горить і в воді не тоне», вчить бути чесним, правдивим і мудрим, хоч правда, часом, очі коле.
• «Умій сказати, умій і змовчати». Вчить, коли треба говорити, а коли й зупинитись.
• «Гостре словечко коле сердечко». Це коли дотепне і правдиве слово ставить людину на місце. Виховує справедливість і бажання бути дотепним, коли це доцільно.
• «Вода все сполоще, а злого слова — ні». Прислів’я вчить людину не говорити ніколи злих і поганих слів нікому, бо «Слово не стріла, а глибше ранить». І колись тобі стане соромно за погане слово, але назад не повернеш.
• «Не роби з писка халяву». Це застерігає кожного з нас, щоб з твого рота не вилітали нікчемні і пусті слова.
• «Від солодких слів буває гірко». Не треба ніколи лестити, говорити не те, що думаєш, бо настане час і людина гірко розчарується в тому, що ти казав. І ким ти станеш в її очах?
• «Добре слово краще, ніж гроші». Кожна людина знає ціну грошам, але добре, тепле, щире слово може принести радість, розраду, щастя. Тому говоріть людям добрі, теплі, щирі слова.
• «Довгим язиком тільки полумиски лизати». Ніколи не засуджуй нікого, не говори про людину погано, не вчись бути «язикатою Хвеською» — це так погано.

Вчитель. Ось ми і розібралися з тим, як мова виховує. Кожне слово несе в собі заряд певних позитивних або негативних емоцій, тому зі словами треба бути дуже обережним. Культуру людини можна пізнати по її мові, як вона говорить, як запитує та відповідає. Мова людини — це показник її вихованості, культури, розуму і мудрості. Тому старайтесь, діти, вивчити рідну мову так, щоб розмовляти нею правильно, красиво, вишукано. Українська мова того варта! Будьте терплячими і наполегливими в оволодінні українською мовою, любіть і плекайте її, бо ви патріоти своєї Вітчизни, ви громадяни вільної України, а це означає, що ви її народ, а народ без мови — не народ, а просто юрба, яку можна знищити, поневолити...

Використана література: П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва, Л. В. Крицька. Виховання громадянина. Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти. — Київ, 1997.