Про культуру спілкування

Мета: вчити дітей правильно спілкуватися з однолітками і дорослими, ввічливо поводитися, шанобливо звертатися до людей, виховувати учнів гідними громадянами.

Обладнання: малюнки, на яких зображені діти (тварини), що б’ються, кричать; діти, котрі поводяться чемно, граються, виконують колективно певну роботу: працюють у читальній залі або за комп’ютером, малюють, співають... (Учитель добирає малюнки на свій розсуд.) Книжки або аркуші з короткими творами інформативного характеру для читання і переказу учнями.

Учитель. Діти, ми зараз розглянемо малюнки, на яких зображена різна поведінка дітей і тварин. Ви розгляньте їх і зробіть висновки: що вам подобається, а що ні, чому одні малюнки приємно розглядати, а другі викликають у вас сміх, розчарування, неприємні спогади. (Діти розглядають малюнки.)

Учитель. А тепер ми з вами обговоримо те, що побачили на малюнках. (Учитель ставить запитання до кожного малюнка, а діти висловлюють свої думки, зазначають, що їм подобається, а що ні і чому.)

Є така казка про двох горобців, що знайшли одне зернятко і почади його відбирати один в одного, бо кожному кортіло з’їсти. Дійшло до бійки. І поки вони чубилися, кричали, сварилися, прийшла курка і з’їла те зернятко. А потім ще й посміялася над ними, кажучи: «Поки дурні билися, то розумні поживилися». Ось така казка. Вона дуже схожа на правду про деяких дітей, котрі не вміють належно спілкуватися, а всі проблеми намагаються вирішити криком, бійкою і лайкою, хоч і знають, що роблять собі гірше. Та й не раз ви самі спостерігали, як чубляться горобці, як не миряться часом собаки, як скубуть одна одну ворони, і при цьому всі вони голосно кричать. Та це тварини, вони не знають про те, що всі питання можна вирішити спокійно, без крику і бійки. Тварини вирішують свої проблеми на рівні інстинкту і здіймають крик і бійку переважно за їжу, за самку чи самця або за своє гніздо.

Людина — зовсім інше. У людей, крім інстинктів, є ще великий дар — розум, мова, культура, правила поведінки. Людина вміє володіти своєю поведінкою на високому культурному рівні, бо вона має слово, знає правила, що їх виробило людство за тривалий історичний період, уміє спілкуватися із собі подібними. Ось про це ми сьогодні і поговоримо, щоб Навчитися спілкуватися з однолітками та дорослими і виробити в собі звичку бути культурними.

Що таке спілкування? Спілкуватися — означає підтримувати взаємні стосунки, діловий, дружній зв’язок із ким-небудь; контактувати. Розуміти один одного; порозумітися. Об’єднуватися для спільних дій. То як нам контактувати одне з одним, щоб не бути схожими на тих двох горобців? (Відповіді учнів.)

З дітьми вам спілкуватися простіше, бо можна просто сказати «Привіт!» при зустрічі й усміхнутися, а дорослій людині треба сказати «Доброго дня!», «Доброго вечора!» чи «Доброго ранку!», посміхаючись і дивлячись у вічі. Дорослій людині привітання «Привіт!» не сподобалося б. До кожної людини треба звертатися з повагою — це перше правило спілкування. До дорослих на Ви. І не: «Тітко!», «Дядьку!», бо це не ваші родичі, а чужі люди, і ви не їхні племінники, тому звертайтеся шанобливо: «Пане», «Пані». А до дітей треба звертатися гарно по імені, наприклад, Таню, Танечко, Сашко, а не Танька, Сашка. І коли ти правильно, з повагою звертаєшся до людини або розмовляєш з нею, то і сам заслуговуєш на повагу від людей. Люди тебе починають поважати за те, що ти вихований. Отже, коли ти правильно і шанобливо звертаєшся до людей, то й сам до себе ставишся з повагою, бо тобі важливо, щоб про тебе гарно говорили і думали люди — ти себе поважаєш. А це також важливо для людини. І той, хто себе поважає, нічого поганого не зробить, бо йому буде соромно, адже він цінує думку інших людей. Ніколи не забувайте вживати у мові «чарівні» слова, що свідчать про вашу культуру. Давайте пригадаємо їх! (Діти називають «чарівні» слова: дякую, на добраніч, до побачення, прошу, будь ласка, перепрошую, вибачте, пробачте...)

Коли ви йдете з дорослими, то слід вітатися з усіма, з ким вітаються дорослі, навіть коли ви їх і не знаєте — таке правило етикету. А коли дорослі розмовляють між собою, то чи можна вступати в розмову або переривати її своїми запитаннями? Звичайно, ні! Вихована дитина, котра себе поважає, цього не зробить. Говорити з людьми треба думаючи, щоб не образити словом. Бо словом іноді можна людину не лише образити до глибини душі, а й навіть убити. Недаремно в народі кажуть, що меч глибоко ранить, а слово — смертельно. Від меча залишається рубець на тілі, а від слова — в душі. Тому перш ніж щось сказати — сім раз відмір, а раз відріж.

Нині в певних колах людей поширене вживання брутальних слів — це не прикрашає людину, не збагачує її духовно, не робить мудрішою і кращою, а навпаки, збіднює мову та інтелект. Людина стає гіршою і навіть частіше хворіє. Бо давно вже доведено, що слово і думка матеріальні, вони несуть в собі як позитивну, так і негативну інформацію, яка має великий вплив на людей. Брутальні слова, лайка, погані думки несуть у світ негативну енергію, що збирається над тими людьми, які це говорять і так думають. І коли негативної енергії вже забагато, то вона і вселяється у людину у вигляді хвороб, нещасних випадків, а то й смерті. То хіба людина, котра себе поважає, буде користуватися такими словами? Чи стане виношувати в собі погані думки? Звичайно, ні! Навчіться себе поважати — це дуже важливо в житті.

Учень.

Учениця.

Учениця.

Учень.

Учениця.

Учень.

Учениця.

Учитель. Уміння спілкуватися вимагає майстерності й сили волі, знань і творчості, терпіння і сили духу. Людина, котра вміє це робити, може переконати кожного у своїй правоті, вміє змусити іншу людину думати і творити добро, вміє обеззброїти озброєного, може надати сили тому, хто її втратив. А це нелегка справа і вчитися цього треба з самого дитинства. Щоб правильно спілкуватися з людьми, замало лише одних знань, а ще треба змусити інших слухати себе. Для цього потрібно знати певні секрети, як-от: щоб на тебе звернули увагу, не треба кричати на все горло і казати при цьому: «Слухайте!» А навпаки, потрібно тихо, але твердо сказати своє слово та зі знанням справи гарно почати розповідати про те, що хотів. І говорити намагайся гарною мовою, не збиваючись, без слів-паразитів, щоб іншим було зрозуміло та цікаво слухати і твою мову, і ту інформацію, що її хочеш донести.

У вас на партах є книжки (аркуші) з цікавою інформацією. Прочитайте своє завдання і донесіть його до учнів. А потім ми визначимо, у кого краще це вийшло. (Діти читають короткі статті, які потім 4—5 дітей розкажуть перед класом. Після того роблять висновки, у кого що було добре, а що не дуже і як треба зробити.)

Учитель. А тепер ми поговоримо про шкільний день. Запрошуємо до слова чотирьох учнів, один з них розповість шкільну історію, а решта, що вийшли, будуть її обговорювати. Ми будемо стежити, як вони спілкуються між собою, і скажемо, що нам сподобалось, а що ні. (Історія може бути із життя класу, що сталася напередодні, щоб усі її знали. Вчитель пригадує її.)

Спробуйте зробити висновок, як треба спілкуватися з однолітками і дорослими людьми. (Діти говорять те, що запам’ятали.)

Ось ми і дійшли висновку, як треба спілкуватися між собою і з дорослими. (Учитель вивішує плакат з правилами.) Прочитайте і запам’ятайте, що ви живете серед людей і ви — люди. А кожній людині притаманна культура того народу і того суспільства, в якому вона живе. Ми — українці, люди з високою і давньою культурою. Отож несіть у світ усе найкраще, найсвітліше, добре і мудре, що є в нашого народу, бо ми того варті.