Надія Красоткіна

Про що співає земля — бесіда третя

Бесіда про довкілля для учнів початкової школи

Надворі чарівне літо — його останній місяць. Сонце стоїть високо і все ще добряче припікає. А який дух над землею — не передати! Пахнуть стиглі яблука і груші, кавуни і жовті дині, пахне шовкова трава. Справді, трава шовкова стає у серпні, вона аж пригортає до себе ваші босі ноги, так і лащиться приємною прохолодою у спекотний літній день. А скільки яскравих, барвистих, неповторних квітів, вони такі гарні, такі великі, ніби увібрали в себе все сонечко і тепло!

Земля співає так неповторно, як уміє тільки у серпні. Ось прислухайся до її звуків, ти відкриєш для себе велику таємницю, почуєш і побачиш стільки захоплюючого, казкового, що на все життя запам’ятаєш цю барвисту літню казку і зрозумієш, що так співає тільки твоя рідна і дорога земля.

Тож час у мандрівку за казкою! Цього разу — зовсім недалечко, на зелений і заквітчаний луг. Тут ти можливо скажеш: «Ну, що ж там казкового, я щодня на лузі буваю!» Але не поспішай. І ось чому. Давай ляжемо на траву тихо-тихо і придивимось до того, що ж тут відбувається. Ану, спробуй! Трава довкруг, немов чарівний і казковий ліс, а в ньому живуть дивовижні тварини, зовсім не схожі на лисичку чи зайчика, вони маленькі, бо ми опинились у казковій країні, а самі ми — велетні! А тепер візьми збільшувальне скло і уважно роздивляйся. Тепер ці тварини стали великими і трохи страшними, навіть для велетнів.

Он по гілочці запашного деревію повзе золотий жук, а очі в нього червоні і світяться, а на цій стеблині стрибає якась невідома комашка, вона така гарна, що не можна надивитись, але ти її не займай, лежи тихо і спостерігай. Ось прилетів тендітний голубий метелик з чарівними легкими крильцями. Він сів на квіточку і розкриває крила, наче запрошує тебе роздивитись, а потім знову закриває, та й злітає у високе небо.

Недалечко присіла велика муха, роздивимось і її. Та вона просто красуня! Крильця у неї прозорі, а які очі! Вона вмостилась на листочку і почала старанно умиватися. Закінчила процедури і полетіла. Одразу ж на те місце приповзли дві мурашки, вони підняли вусики, торкнулися ними одна до одної, передали якусь інформацію і розбіглись у протилежні боки. А тепер сюди повзе чорний і блискучий жук, важко перебирає лапками, мабуть стомився. Він не зупиняється, лише на мить стишив свою ходу, підняв вуса, та й зник між трав.

Раптом, немов вертоліт, пролетіла бабка. Вона покружляла, покружляла і сіла відпочити. Така граціозна і красива, що не можна надивитись, тільки ж довго не вдасться милуватися нею, бо їй ніколи, вона летить на полювання. Піднялась у небо так швидко! Може когось угледіла, а тепер доганяє. Вона справжній хижак, харчується комахами — комарами тощо, тому й берегти її нам треба. Кожен хижак знищує комах лише стільки, щоб прогодуватись, і не більше.

Хто це тут так старанно умощується на квіточку? О! Так це ж бджілка по пилок прилетіла, зараз почне збирати його на лапки. Так і є! Придивись до неї, вона вже так багато пилку назбирала, що ледь пересувається, але ще бере. Справжня бджілка-трудівниця! Он коник-стрибунець дивиться на нас жовтим очком, а голівка його схожа на кінську, тому й звуть його так. А які ж у нього лапки! На них можна й справді далеко стрибати! Але він не збирається від нас нікуди, сідає зручніше і раптом — задзвеніли срібні нотки у траві, ніби чарівними підківками він вибиває свою пісеньку ніжками! І тут відгукуються з трави відусюд веселі пісеньки коників-стрибунців. Коники видзвонюють, немов на цимбалах, і лине аж у піднебесся дзвінка і дивовижна пісня літа, пісня землі.

А тепер ляж на спину, подивись у синяву бездонного неба і прислухайся. Бачиш, там проносяться, мов стріли, ластівки і дзвенять, дзвенять, дзвенять... Ген-ген кружляють чарівні білі лелеки, ледь-ледь змахують крилами і летять спокійно, тихо. Ось одне коло пролетіли, ось ще і ще. Це вони до відльоту молодих лелек готують, крила тренують. Скільки ж цікавого побачили ми у звичайнісінькій траві, по якій щодня бігаємо, а там — життя, цікаве, дивовижне, незвичайне, не схоже на наше з тобою. Тому, мабуть, і цікаво за ним спостерігати. Бо твоя земля дивовижна, цікава, незбагненна — і то твій рідний край. Придивись до нього, прислухайся до дивовижних і чарівних звуків, полюби всім серцем милу Україну і зрозумієш, що кращого краю, за рідний, нема в усьому світі.

А чому це так? Чому людина прикипає серцем до рідної сторони на все життя? Тому, що та земля, яка народила кожного з нас, нам як рідна мати. Вперше тут ми побачили світ, синє небо і зелену травичку, почули рідну мову і світлу пісню, пізнали радість і щастя жити. Ми вперше почули звуки і спів рідної землі, бо вона до нас промовляє, співає нам свої ніжні і незабутні пісні. Вперше тут ми почули невибагливу і чарівну срібну пісеньку коника-стрибунця, дзвін ластівок і клекіт лелеки, вперше захотілося полетіти у синяву неба, перепливти свою вузеньку річечку, напитись прозорої живої водички з рідного джерельця. Вперше саме тут, у рідному краю, кожен із нас відчув ніжну, трепетну любов і щиру ласку своїх батьків, дорогих і рідних людей, відчув радість від спілкування зі світом. Ось чому найдорожча рідна земля, вона нам — мати. А Матір і Вітчизну не вибирають, бо вона у кожного одна. І нам найдорожча і єдина — мила Україна!

Тож давай продовжимо нашу незвичайну подорож у казку. Зараз ми сядемо і спостерігатимемо за хмарками, які раптом набігли. Вони такі біленькі, ніби з цукрової пудри, а може вони зроблені з морозива? Хто пробував на смак хмаринку? Ніхто! Ми і не смакуватимемо її, бо це вже не хмаринка, а казковий птах, він усміхається, бачите? А кажуть, що птахи не вміють сміятись, неправда, ось погляньте — він сміється! На що схожа друга хмаринка? На людину! Так, дуже схожа, та ще й танцювати надумала, ось і хустинку підняла. Як же цікаво, приємно спостерігати за всім на своїй землі! Ми вчимося фантазувати, дивитись і бачити красу рідної землі, відкриваємо дивовижний світ, в якому нам жити. Чуєте, це співає нам наша земля. Вона співає про любов і щастя, про все живе на цій прекрасній землі.

От ми і побували у казці, чи не так? А казка повсюди, тільки умій придивитись і трішечки пофантазувати, це дуже приємно. Ти ж сьогодні спробував роздивитись казку у високій і шовковій траві і побачив там незвичайне і дивовижне життя. Своя рідна земля співає наймиліше, зрозуміло і так приємно і лагідно. Немає кращої землі для українця, як дорога і мила серцю Україна! У тебе канікули — отож частіше намагайся спостерігати за навколишнім світом, він відкриє тобі свої секрети, бо природа відкривається тільки допитливим і добрим.

А бути добрим — це означає любити природу, оберігати, примножувати її багатство, садити сади, ліси і парки, розводити квіти, очищати джерельця, ставки і струмочки, не забруднювати землю сміттям. Бо ж земля для всіх нас одна, забруднимо — де будемо жити? Прислухайся ще до співу серпневого дня...

Дзвенять щасливо і радісно ластівки, проносячись стрілами у бездонному синьому небі, цвірчать коники-стрибунці, гудуть бджоли і джмелі, клекочуть десь у піднебессі білі лелеки. А скільки ще звуків землі ти почуєш, як добре прислухаєшся? Це не просто комахи та птахи ведуть свої безконечні розмови — це співає твоя земля, бо вона немислима без усіх її мешканців. І в кожному краю — своя чарівна і неповторна пісня. У нас вона особлива, українська пісня землі! І для кожного з нас наймиліша, найрідніша, бо ми діти свого краю.

Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю.
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!

Земля співає пісню колискову,
Коли лягаю спати й міцно сплю.
І кожен раз співає іншу знову,
Як я встаю і добре щось роблю.

Я так люблю усе навколо мене,
Чудові квіти, річку і гаї.
Ліси й степи, і полечко зелене,
І пісню, що співають солов’ї.

Я знаю, що земля моя співає,
Про те, що все приходить для життя.
Усіх вона, як мати, пригортає,
Для всіх нас відкриває майбуття.

Подякувати автору

Картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Відгуки
Коментарі Cackle