Надія Красоткіна

Про що співає земля — бесіда третя

Бесіда про довкілля для учнів початкової школи

Надворі чарівне літо — його останній місяць. Сонце стоїть високо і все ще добряче припікає. А який дух над землею — не передати! Пахнуть стиглі яблука і груші, кавуни і жовті дині, пахне шовкова трава. Справді, трава шовкова стає у серпні, вона аж пригортає до себе ваші босі ноги, так і лащиться приємною прохолодою у спекотний літній день. А скільки яскравих, барвистих, неповторних квітів, вони такі гарні, такі великі, ніби увібрали в себе все сонечко і тепло!

Земля співає так неповторно, як уміє тільки у серпні. Ось прислухайся до її звуків, ти відкриєш для себе велику таємницю, почуєш і побачиш стільки захоплюючого, казкового, що на все життя запам’ятаєш цю барвисту літню казку і зрозумієш, що так співає тільки твоя рідна і дорога земля.

Тож час у мандрівку за казкою! Цього разу — зовсім недалечко, на зелений і заквітчаний луг. Тут ти можливо скажеш: «Ну, що ж там казкового, я щодня на лузі буваю!» Але не поспішай. І ось чому. Давай ляжемо на траву тихо-тихо і придивимось до того, що ж тут відбувається. Ану, спробуй! Трава довкруг, немов чарівний і казковий ліс, а в ньому живуть дивовижні тварини, зовсім не схожі на лисичку чи зайчика, вони маленькі, бо ми опинились у казковій країні, а самі ми — велетні! А тепер візьми збільшувальне скло і уважно роздивляйся. Тепер ці тварини стали великими і трохи страшними, навіть для велетнів.

Он по гілочці запашного деревію повзе золотий жук, а очі в нього червоні і світяться, а на цій стеблині стрибає якась невідома комашка, вона така гарна, що не можна надивитись, але ти її не займай, лежи тихо і спостерігай. Ось прилетів тендітний голубий метелик з чарівними легкими крильцями. Він сів на квіточку і розкриває крила, наче запрошує тебе роздивитись, а потім знову закриває, та й злітає у високе небо.

Недалечко присіла велика муха, роздивимось і її. Та вона просто красуня! Крильця у неї прозорі, а які очі! Вона вмостилась на листочку і почала старанно умиватися. Закінчила процедури і полетіла. Одразу ж на те місце приповзли дві мурашки, вони підняли вусики, торкнулися ними одна до одної, передали якусь інформацію і розбіглись у протилежні боки. А тепер сюди повзе чорний і блискучий жук, важко перебирає лапками, мабуть стомився. Він не зупиняється, лише на мить стишив свою ходу, підняв вуса, та й зник між трав.

Раптом, немов вертоліт, пролетіла бабка. Вона покружляла, покружляла і сіла відпочити. Така граціозна і красива, що не можна надивитись, тільки ж довго не вдасться милуватися нею, бо їй ніколи, вона летить на полювання. Піднялась у небо так швидко! Може когось угледіла, а тепер доганяє. Вона справжній хижак, харчується комахами — комарами тощо, тому й берегти її нам треба. Кожен хижак знищує комах лише стільки, щоб прогодуватись, і не більше.

Хто це тут так старанно умощується на квіточку? О! Так це ж бджілка по пилок прилетіла, зараз почне збирати його на лапки. Так і є! Придивись до неї, вона вже так багато пилку назбирала, що ледь пересувається, але ще бере. Справжня бджілка-трудівниця! Он коник-стрибунець дивиться на нас жовтим очком, а голівка його схожа на кінську, тому й звуть його так. А які ж у нього лапки! На них можна й справді далеко стрибати! Але він не збирається від нас нікуди, сідає зручніше і раптом — задзвеніли срібні нотки у траві, ніби чарівними підківками він вибиває свою пісеньку ніжками! І тут відгукуються з трави відусюд веселі пісеньки коників-стрибунців. Коники видзвонюють, немов на цимбалах, і лине аж у піднебесся дзвінка і дивовижна пісня літа, пісня землі.

А тепер ляж на спину, подивись у синяву бездонного неба і прислухайся. Бачиш, там проносяться, мов стріли, ластівки і дзвенять, дзвенять, дзвенять... Ген-ген кружляють чарівні білі лелеки, ледь-ледь змахують крилами і летять спокійно, тихо. Ось одне коло пролетіли, ось ще і ще. Це вони до відльоту молодих лелек готують, крила тренують. Скільки ж цікавого побачили ми у звичайнісінькій траві, по якій щодня бігаємо, а там — життя, цікаве, дивовижне, незвичайне, не схоже на наше з тобою. Тому, мабуть, і цікаво за ним спостерігати. Бо твоя земля дивовижна, цікава, незбагненна — і то твій рідний край. Придивись до нього, прислухайся до дивовижних і чарівних звуків, полюби всім серцем милу Україну і зрозумієш, що кращого краю, за рідний, нема в усьому світі.

А чому це так? Чому людина прикипає серцем до рідної сторони на все життя? Тому, що та земля, яка народила кожного з нас, нам як рідна мати. Вперше тут ми побачили світ, синє небо і зелену травичку, почули рідну мову і світлу пісню, пізнали радість і щастя жити. Ми вперше почули звуки і спів рідної землі, бо вона до нас промовляє, співає нам свої ніжні і незабутні пісні. Вперше тут ми почули невибагливу і чарівну срібну пісеньку коника-стрибунця, дзвін ластівок і клекіт лелеки, вперше захотілося полетіти у синяву неба, перепливти свою вузеньку річечку, напитись прозорої живої водички з рідного джерельця. Вперше саме тут, у рідному краю, кожен із нас відчув ніжну, трепетну любов і щиру ласку своїх батьків, дорогих і рідних людей, відчув радість від спілкування зі світом. Ось чому найдорожча рідна земля, вона нам — мати. А Матір і Вітчизну не вибирають, бо вона у кожного одна. І нам найдорожча і єдина — мила Україна!

Тож давай продовжимо нашу незвичайну подорож у казку. Зараз ми сядемо і спостерігатимемо за хмарками, які раптом набігли. Вони такі біленькі, ніби з цукрової пудри, а може вони зроблені з морозива? Хто пробував на смак хмаринку? Ніхто! Ми і не смакуватимемо її, бо це вже не хмаринка, а казковий птах, він усміхається, бачите? А кажуть, що птахи не вміють сміятись, неправда, ось погляньте — він сміється! На що схожа друга хмаринка? На людину! Так, дуже схожа, та ще й танцювати надумала, ось і хустинку підняла. Як же цікаво, приємно спостерігати за всім на своїй землі! Ми вчимося фантазувати, дивитись і бачити красу рідної землі, відкриваємо дивовижний світ, в якому нам жити. Чуєте, це співає нам наша земля. Вона співає про любов і щастя, про все живе на цій прекрасній землі.

От ми і побували у казці, чи не так? А казка повсюди, тільки умій придивитись і трішечки пофантазувати, це дуже приємно. Ти ж сьогодні спробував роздивитись казку у високій і шовковій траві і побачив там незвичайне і дивовижне життя. Своя рідна земля співає наймиліше, зрозуміло і так приємно і лагідно. Немає кращої землі для українця, як дорога і мила серцю Україна! У тебе канікули — отож частіше намагайся спостерігати за навколишнім світом, він відкриє тобі свої секрети, бо природа відкривається тільки допитливим і добрим.

А бути добрим — це означає любити природу, оберігати, примножувати її багатство, садити сади, ліси і парки, розводити квіти, очищати джерельця, ставки і струмочки, не забруднювати землю сміттям. Бо ж земля для всіх нас одна, забруднимо — де будемо жити? Прислухайся ще до співу серпневого дня...

Дзвенять щасливо і радісно ластівки, проносячись стрілами у бездонному синьому небі, цвірчать коники-стрибунці, гудуть бджоли і джмелі, клекочуть десь у піднебессі білі лелеки. А скільки ще звуків землі ти почуєш, як добре прислухаєшся? Це не просто комахи та птахи ведуть свої безконечні розмови — це співає твоя земля, бо вона немислима без усіх її мешканців. І в кожному краю — своя чарівна і неповторна пісня. У нас вона особлива, українська пісня землі! І для кожного з нас наймиліша, найрідніша, бо ми діти свого краю.

Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю.
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!

Земля співає пісню колискову,
Коли лягаю спати й міцно сплю.
І кожен раз співає іншу знову,
Як я встаю і добре щось роблю.

Я так люблю усе навколо мене,
Чудові квіти, річку і гаї.
Ліси й степи, і полечко зелене,
І пісню, що співають солов’ї.

Я знаю, що земля моя співає,
Про те, що все приходить для життя.
Усіх вона, як мати, пригортає,
Для всіх нас відкриває майбуття.

Відгуки

Social comments Cackle