Надія Красоткіна

Слово про мову

В українського народу, як і в інших народів світу, є багато радісних свят, які відповідають його потребам, стану душі, характеру, традиціям. Це веселі свята з піснями і танцями, повні гумору і щирої радості. Але є одне свято, яке тільки починає входити в наше життя, робить перші несміливі кроки, — це свято рідної української мови. Тож дано простір найвищим почуттям. Бо рідна мова, рідна пісня дорога і близька нам, вона дає наснагу, силу, радість спілкування чистою і світлою мовою землі, на якій ми народились і виросли, на якій живемо і працюємо. Хай це свято стане традиційним і хай наша рідна мова лунає над світом вільно і світло, хай летить у Всесвіт щире слово, як і душа українського народу, його думи і світлі мрії!

Рідна мова

Летить планета в космосі жива.
На ній народжене усе, щоб жити.
Людині дані розум і слова,
І почуття найвищі, щоб любити!

Все для людини: небо і поля...
І кожен має право розмовляти
Тією мовою, що нам дала Земля,
Співати пісню, що навчила мати.

Нам в Україні всім судилось жить,
В краю, де кожна квітка голос має!
То ж українська мова хай звучить,
Над цілим світом хай вона лунає!

Не можна небо хусткою закрить,
Не можна океанів осушити...
Так рідну мову не заборонить —
Нам українською судилось говорити!

Хай рідна мова сили набира —
Свята і чиста мова материнська.
І ось для свята вже прийшла пора.
Нехай лунає мова українська!

Першим було слово! І всім нам дала це перше слово Україна-мати. І воно для кожного з нас повинне стати найсвітлішим і найріднішим. Бо мудра і чиста, пісенна і поетична, щира і мелодійна наша рідна мова, як і душа народу, як наша Земля, яка подарувала нам таку чарівну, дивну, світлу мову. І ми повинні відродити, відновити її на нашій землі, в кожному серці, щоб зазвучала вона на повний голос серед інших мов світу, як рівна серед рівних. Гнана з рідного дому і принижувана віками, вона не втратила своєї привабливості і чарівності, чистоти і гумору, а ніби Фенікс встає із попелу, дзвенить піснями, звучить віршами, думами. Рідна українська мова! Як же важко було їй протягом віків! Скільки разів її забороняли законами, наказами, скільки висміювали і принижували, гнали з рідного дому, як щось непотрібне, закривали рот українцям, які намагалися говорити рідною мовою. Не дозволяли летіти у широкий світ, підтинали крила. А вона жила... Жила у серці народу тихо і скромно, не маючи сили раптово піднятися, жила і розвивалася, збагачуючись потрошку новими словами, бо ж хіба можна забути рідні слова, рідну мову? Хіба можна відцуратися від рідної землі, від рідної матінки? Були жорстокі часи, криваві. Мнимі генії історії намагалися зруйнувати націю, народ, саму землю... Хотілось їм попри все створити нову націю — радянську! Народ без роду-племені, без історії, без минулого, яке б не нагадувало нікому хто ми і звідки родом, з якої землі виростало наше коріння. Тільки вони забули, що без минулого нема майбутнього, нема у народу щастя і сили творити це майбутнє, примарне щастя. Довго і наполегливо рубали наше коріння. Вже часом здавалось, що ось-ось впаде нація, згине веселкове слово дивного, працьовитого народу, кане у вічність його пісенна мова, калинова сопілка, його чисте і світле слово. Уже в містах і шкіл українських не стало, менше їх ставало і в селах. Виганялася, витіснялася з рідного дому мова, щоб забули її і дорослі, і діти. Бо ж нащо українська мова для народу без нації? І так тривало довго, у кожному столітті комусь вона заважала, завжди хтось хотів загарбати ці дивовижні родючі землі, а народ заважав, бо боровся. Значить, треба його знищити, не дати його дітям розвиватися за законами нації, дідів та батьків. А молоде рубати легше, то не столітні дуби зрізати! І здогадалися! Закрити школи з рідною мовою навчання. Нема мови нема народу! Так тривало довго. Частина українців, які не мали можливості вивчати рідну мову, перестала нею спілкуватись, а потроху почали її забувати. І перестали співати молоді мами своїм діточкам теплі колискові пісеньки: «Котику сіренький, котику біленький, не ходи по хаті, не буди дитяти...» І заходила в рідну хату чужа мова, як мачуха, а щастя чогось покидало родину. Збільшилась у мові кількість брутальних чорних слів, стало менше ласки і тепла у звертаннях, менше щирості у спілкуванні. Бо ж не приймає земля чужого, не може змиритися з тим, щоб така ніжна, чарівна, пелюсткова мова зникла. І, мабуть, не винні ті люди, які з дитинства не чули рідного слова, живучи на рідній землі. Та часи змінилися. Хоч і важко, але пробиваються молоді паростки від старого коріння, бринять молодим листячком ще невпевнено, ще не на повну силу, але вже їх видно. Прийде час — зазеленіє, зацвіте молоде пагіння, розростеться буйно і молодо, підніметься вгору до сонця. І ніяка сила не скорить його на батьківській землі! І задзвенить над світом крилато і молодо вільна і красива, чарівна і калинова — українська мова! Я звертаюся до молодого покоління і закликаю всіх любити і берегти рідну українську мову, нести її у широкий світ і гордитися тим, що ми — українці, працелюбний, добрий і чесний народ. Бережіть, люди, рідну мову, щоб бути щасливим і сильним на рідній батьківській землі! Щоб бути самими собою, а не плазувати ні перед ким! Бо скільки б не гнали рідну мову, а вона у серці народу звучить, бринить піснями, сміється іскорками гумору, влучно видзвонює народними прислів’ями та порівняннями, усміхається загадками. І житиме українська мова, бо невмируща вона! Така жива мова не може загинути: ми не дамо!

Звучить пісня «Мова у серці народу»

Рідна мово українського народу, благодатної землі, на якій зростали велети науки і культури, мово, яка надихала людей на подвиги і на великі звершення, чим же ти завинила перед сильними світу цього, що так прагнуть тебе знищити, викоренити, викорчувати з сердець, з самої землі, яка тебе народила? Важкою і незавидною була твоя доля в усі часи. Та й тепер ти так важко пробиваєшся до зірок крізь зарослі людського недбальства, крізь бур’яни невігластва, нерозуміння найголовнішого: як згине мова з рідної землі, зникне і сам народ, не буде і України. Невже Цього не можуть зрозуміти люди? Ні, розуміють, тільки не вірять, бо збайдужіли їхні серця за буденними справами, не хочуть задумуватися над головним, не хочуть сушити голову, а треба б було. Народ, який поважає себе, який себе любить, не дозволить йти у свій монастир з чужим уставом, а ми дозволяємо керувати собою, панувати над нами, кому завгодно. Але молодим людям хіба хочеться бути рабами? Давайте запитаємо їх, хто вони у цьому світі? Українці чи ... хто? А якщо українці, то ж уміймо вільно розмовляти рідною мовою! Чи вивчимо будь-яку, та тільки не свою? А як не вміємо говорити українською мовою, то хіба ми українці? Нехай панують над нами хто захоче, бо ми такий собі народ: без нації, без гордості, без честі?

Він українець?

Хтось рідну мову ігнорує...
Не знає і не хоче вчить.
Ну, як він зветься, той, хто чує,
Але не хоче говорить?
Своєю мовою святою,
Що нам дала її Земля.
Бо ж і калина над рікою
По-українськи розмовля,
Бо й соловейко вранці в гаю
На український лад співа...
Ну, як той зветься, я не знаю,
Хто рідну мову забува?
Он у задумі над рікою,
Як дівчина, стоїть верба.
І тихо лине над водою
Любов у пісні і журба...
А над малям шепоче мати
Щасливі, трепетні слова...
А хтось не хоче мови знати,
Так, нехтує і забува...
Цурається своєї мови
Та роду-кореня свого.
Він українець випадково?
Чи як назвати нам його?

Звичайно, у наш час, як і колись, високоосвічена людина ніколи не обмежувалася знанням однієї мови, вона вивчала ще й інші для вільного спілкування з представниками різних народів світу. Бо чим більше знаєш, тим краще для тебе. Але щоб у своїй державі та зневажати рідну мову! Такого нема ніде, крім нас. Дійсно, унікальне явище! Такого історія не знає. А як і було щось подібне, то того народу вже нема на Землі. Бо Земля не терпить такого знущання. І сьогодні завдання перед молодими людьми стоїть дуже важливе: відродити, внести в життя, повернути в повсякденність рідну мову. Це така ж необхідність, як у спеку знайти життєдайне джерело цілющої води. Зробити це під силу молодим. Людям, повним сил та енергії!

Щоб понести рідне слово до людей, які втратили пелюсткову ніжність і чистоту рідного слова.

І хоч було це з різних причин, та результат один — незнання мови. Бо ж часом так хочеться нам чогось чужого, ніби воно і краще за своє, як у тій байці, коли син повернувся з великого міста в рідне село на канікули, та й забув нараз рідну батьківську мову. А батько й каже до сина: «Сину, візьми-но граблі та й підгреби сіно!» А синові робити не хочеться, то він і питає: «А что такое грабли?» — і йде стежкою, та як наступить на них, а вони йому, як вріжуть по лобі, то він спересердя все зразу згадав та як закричить: «І яка ото біда граблі на дорозі кинула?»

Ось таке трапляється частенько із багатьма з нас. А чого ми так свого цураємося? Хіба ми не з цієї світанкової землі прийшли у білий світ? Чи не ми топтали у дитинстві споришеві в’юнкі стежечки? А чи не з тих стежок проводжали нас матері у широкий білий світ? Ой, так ... Всі ми вийшли з матінки-України, з широких полів, з поліських країв, і сила наша від землі, і слава наша, і давали нам натхнення свята земля і дрібне джерельце, якого і на карті не знайдеш, а воно тихцем вибивається десь з-під каменя чи з-під старої верби на зеленому поліссі у глухому закутку, але таке рідне і дороге серцю, таке чарівне і зворушливо щире, бо напувало у спеку, жебоніло чарівні мелодії, шепотіло щось, лоскотало душу, будило струни серця і кликало, кликало до себе знов і знов. Воно залишилось у душі кожного з нас, те єдине і дороге місце на землі, де було нам надійно і затишно, де ми вперше пізнавали Всесвіт, і летимо ми думками до нього у важкі хвилини смутку і в хвилини радості, а воно не покидає ніколи, бо рідне, дороге.

Рідний край, рідна мова. Що може зрівнятися з відчуттям найдорожчого у світі? Тож живи і розвивайся, квітни весняно, наша рідна мово, лети у широкий світ вільною і сильною, будь нам оберегом, візитною карткою, дзвени веселим струмочком, світи яскравим сонечком, наша свята мово! Щоб кожному захотілося вивчити тебе, вільно розмовляти, співати пісні, писати вірші, спілкуватися щодня у свято і в будень!

Кожен куточок нашої України славен якоюсь подією, своєрідністю і красою природи, своїми щирими і несхожими піснями, розмовною мовою, яку не можна сплутати ні з якою іншою. Бо відразу впізнаєш по розмові східняка і поліщука, лемка і степовика. Та й побут інший, звичаї, хоч і всі ми українці. Так багато в нас різного, хоч усі ми з одного кореня, з однієї святої землі — України. А скільки славних людей народила наша земля-матінка! І поетів, і художників, композиторів і майстрів слова, співаків і музикантів, видатних вчених і просто звичайних мудрих, щирих і роботящих людей, без яких так важко було б на світі. Це люди, які люблять і шанують свій край, щоденною працею збагачують його, прославляють і підносять рідне слово до зірок, бо знають, що це святий обов’язок перед людьми і перед Богом.

Бо ж найтепліше рідне слово

Бо ж найтепліше рідне слово,
Воно, як мамина рука.
Крилате, ніжне, світанкове,
Хоч доля в нього нелегка.

Воно з глибокого джерельця,
Із лісу, степу, із трави...
Прийми його до свого серця
І з рідним словом вік живи.

Земля нам мову дарувала
Барвисту, щиру, як весна.
І українською назвала.
Між різних мов — така одна!

В ній все найкраще і єдине,
А серце в ній наснагу п’є.
Бо рідна мова й Україна —
Це найдорожче, що в нас є!

Так, справді, це найрідніше, що в нас є. І тільки в довгій розлуці з рідною землею, з рідною мовою ти враз відчуєш, як не вистачає теплого і щирого, рідного і доброго слова. І тобі раптом захочеться припасти вустами до рідної землі, обняти її, так захочеться заспівати улюблену пісню, почути близьку і дорогу рідну мову, бо вона, як джерело, додасть сили, здоров’я, увіллє в твою душу любов і ніжність, спокій і силу, додасть надії...

То ж назвіть мені ще хоч одну таку лагідну, таку крилату, багату і чисту мову! У ній є все: любов і вірність, щастя і радість, сум і краса, чистота і мелодійність. То ж хай вона дійде до кожного серця, хай залишиться жити у ньому навік. Скільки є у світі народів, то стільки є різних мов, і кожен народ береже свою мову. А ми, українці, живемо у такому чарівному куточку землі, в Україні, і теж будемо берегти це величезне надбання народу — рідну мову і свою землю. Ми повинні зберегти і примножити цю велику мовну скарбницю народної мудрості, передати її нащадкам, щоб вони впевнено йшли українцями в білий світ.

У кожного мова своя

Чуєш, як гарно співає пташина?
Скоро народиться день.
В білих віночках над ставом калина
І у віночках пісень.

Неба торкнулося перше проміння,
Пісня злітає у світ.
Пісня любові і ніжне цвітіння,
Щирий весняний привіт!

Світиться радістю днина погожа.
Сонце веселе сія.
Квіточка кожна на іншу не схожа,
Пісня своя в солов’я!

І у людей на Землі різна мова,
Кожна на лад свій звучить.
А серед них і моя — світанкова
Мова у небо летить.

Світла моя, українська, пречиста,
Рідна, як Небо й Земля!
Ніжна, барвиста, свята й промениста —
Нею любов промовля!

Слово у пісню чарівну кладеться,
Радістю щиро бринить.
Хай до душі воно вам доторкнеться,
Щоб залишитись там жить.

Хай залишиться жити мова у серцях, у світлих і чистих душах людей, які живуть в Україні, хай несуть вони її у світ, бо ми без рідної мови ми не українці. Не стане мови — не буде нації. Я звертаюся до вас, люди! Любіть свою мову, любіть світ, у який прийшли всього тільки раз, учіть, батьки, своїх дітей розмовляти українською мовою, вчіть любити свій край. Піклуймося про наші душі сьогодні, піклуймося про дітей, поки вони ще малі.

Покажіть їм вербу і калину

Покажіть їм вербу і калину.
Джерельце, де водичка б’є.
І про матінку Україну
Розкажіть дітям все, як є.

Хай із квіткою і росою,
Диво-піснею на крилі,
З щастям, радістю і журбою
Приростуть вони до Землі.

Та відчують красу чудову
Й силу ту, що від поля йде.
Й закохається в рідну мову
Їхнє серденько молоде!

Синє небо і землю-диво
Вчіть любити з маленьких літ!
І нехай вони йдуть сміливо
Українцями в дивний світ!

Лети, наша мово, над світом, дійди до кожного серця, зігрій його своєю любов’ю і ласкою, своїм теплом і щирістю, зачаруй пелюстковою ніжністю збайдужілі серця, не дай їм зневіритись у собі. Об’єднай всіх, хто любить тебе, хто бореться за тебе, і набирайся сил, щоб стати могутньою, щоб до тебе прислухався увесь світ: ти того варта!

І якби наша рідна українська мова могла до нас прийти, як людина, вона прийшла б в образі красивої жінки і промовила чарівним голосом такі слова:

«Я ваша рідна українська мова, я зіткана із вашого тепла і любові, із сонячного усміху і ранкової роси, із диво-квітів і мальовничих краєвидів, із співу жайворонка і соловейка, із вишневих садів та левад, із річок та струмочків, озерних плес і чарівних смеркань, із тиші і грому, із живих кольорів веселки, із людської задушевної пісні, з колосистого жовтого лану і високого синього неба. Я ваша рідна мова! Я йду до вас, повертаюся із забуття, лечу на дужих крилах. Я піду по всіх дорогах і в’юнких стежечках України, зайду у кожну хату, у кожну родину, щоб розбудити заснулу, збайдужілу душу, щоб зігріти її ласкою і ніжністю, щирістю і любов’ю рідного слова. Я понесу до кожного серденька лагідну материнську пісню: «Ой люлечки-люлі, летіли зозулі та й стали кувати, долю роздавати...»

Я ваша рідна мова, іду до вас! Не зачиняйте, люди, переді мною двері ваших будинків, ваших родин і сердець... Відчиніть їх! З великою любов’ю відкрийте ваші серця і душі назустріч мені, і ми підемо з вами у цей веселковий світ разом! Бо ж ми — українці!

Шануйтеся, люди, любіть себе і світ, у якому живете! Не дозволяйте збити себе з пантелику, принизити, а йдіть сміливо і гордо українцями у великий і складний світ!

Ні, не можу я більше мовчати

Ні, не можу я більше мовчати,
Я дорогу у світі знайду!
І сьогодні я хочу сказати,
Що до серця народу піду!

Дайте руки — і підемо з вами!
Важко робиться перший лиш крок.
І в’юнкими земними стежками
Ми сміливо підем до зірок!»

А я перед іконою Матері Божої запалюю свічку і прошу Заступницю, щоб допомогла вона нам, нашій рідній Україні, нашій мові вижити і стати на ноги та сміливо піти по Землі.

Рідна мова

Рідна мово моя українська,
В світі гордо, натхненно звучи
Волелюбна моя, материнська,
Мово рідна моя, не мовчи!

Хай же світлою буде дорога
Серед різних нелегких доріг...
Ми звертаємось нині до Бога,
Щоб тобі, мово, він допоміг.

Матір Божа, свята і єдина,
Дай нам щастя, любові й тепла!
Щоб квітуча моя Україна
Рідну мову, як стяг, підняла.

Будь прихильною. Матінко Божа!
Жити праведно в світі навчи!
Щоб світила нам зірка погожа.
Мово рідна моя, не мовчи!.

Прийшов час славити рідну мову в піснях і поезіях, ми покажемо свої таланти, Україно! Твої молоді пагінці, що тягнуться до сонця, ростуть і мужніють. Як юна і світла зоря розвидняє землю, проганяє морок — темряву, так твої молоді і зовсім юні таланти освітлюють новий день твого майбуття. То ж дамо їм крила для польоту, відкриємо простір безмежного неба, хай летять увись, прославляючи свій край рідною, світанковою, ніжною, як дитяча усмішка, мовою.

Лети, моя мово, у світ через поезію і пісню, через науку і культуру, розкажи про дивний і чарівний куточок землі, що зветься УКРАЇНА!

Лети у світ, мелодійна і чарівна моя мово! Ти неоціненний наш скарб, бо доки ти є, ми — українці!

А пісня плаче і сміється

А вже калина над рікою.
Віночки білі одягла,
Від сонця і тепла весною
Чудовим цвітом зацвіла.

Там солов’ї гніздечка звили
І ллється пісня чарівна,
Над цілим світом сповістили,
Що вже у розквіті весна!

І пісню люди підхопили.
Зложили душу у слова,
Любов’ю щедро напоїли,
І пісня трепетна й жива.

Над рідним краєм полетіла
Високо, в сині небеса.
І щиро всіх теплом зігріла
Її ліричність і краса.

І мелодійна, ніжна мова,
І веселковий цвіт душі,
І Україна калинова
Дзвенять у пісні і вірші.

Сопілки світлий голос ллється,
В піснях, у щебеті гаї...
А пісня плаче і сміється,
«Сміються-плачуть солов’ї».

Мій рідний край

Мій край чарівний — Україна!
Тут народились ти і я.
А над ставком верба, й калина,
І щира пісня солов’я...

Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.

І найдорожча рідна мова
Джерельцем радісно дзвенить.
І ніжна пісня колискова
Чумацький шлях кудись зорить...

Усе найкраще і єдине,
Всі радощі і всі жалі.
Мій рідний краю, Україно —
Найкраще місце на Землі!

Відгуки

Social comments Cackle