Надія Красоткіна

Співай, моя мово!

Про красу і багатство української мови можна розповідати дуже багато, бо вона мелодійна і м’яка, дивна і чарівна, милозвучна і лагідна. А ще вона рідна нам, бо живемо ми в Україні, на рідній землі — у вільній і незалежній державі — і повинні розмовляти державною українською мовою, і добре знати її, бо ми патріоти своєї країни.

Кожна держава має державну мову: поляки — польську, чехи — чеську, французи — французьку, словаки — словацьку, німці — німецьку, росіяни — російську, англійці — англійську, болгари — болгарську, українці — українську і т. д. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни, він любить її, поважає її закони і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 році. Тоді на всенародному референдумі понад 90 відсотків громадян України проголосували за волю і незалежність України! Тепер у нас є своя держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, нехтували і не хотіли слухати і чути її, сьогодні вона відроджується, бо й не змовкала в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, у далеких куточках світу, у діаспорі, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Сьогодні рідна мова заходить у школи і вузи, на виробництво, у ділову сферу, виходить у світ повноправно і впевнено.

Часом важко їй пробитись до байдужих і холодних сердець, з яких ще в дитинстві вирвали її, бо колись вирішили знищити народ України і саму Україну, зробити всіх безликими, без нації, без віри. Тому й українські школи перетворили на російські, діти почали вивчати чужу мову, а свою поступово забували. І так тривало довго. Не одне покоління дітей не тільки не вчило рідну мову, а й не чуло того мило-

го рідного слова. А нащо ж було її вчити? Нема в народу рідної мови, значить, нема й самого народу! Цього прагнули керівники СРСР. Тому вихолощували з раннього дитинства з умів і сердець дітей рідну українську мову. Діти не чули щирої і пісенної, високої і натхненної, дивної і чарівної української мови. А вона звучить, співає на своїй землі у кожному дзвінкому струмочку, у прозорому джерельці, у росяній квіточці, в сонячному промінчику, живе у високій мрії, у чистому коханні, бо вона на своїй, вільній землі, вона у себе вдома! А про багатство і красу української мови можна дуже багато сказати.

Кожне природне явище, кожну пору року, різні події, всі людські почуття можна описати українською мовою, та ще й як! Без картин, без фотографій мовою все можна охарактеризувати, все змалювати. А мовою віршів намалюєш чарівні картини природи, найпотаємніші почуття, передаси всю гаму барв і гармонію людських стосунків. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна — наша українська мова!

Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її — не смій.

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє. І покаже,
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.

Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!

Все можна сказати рідною мовою, навіть писати про все на світі вірші, всі слова у яких починалися б з однієї букви! Хочете спробувати? Для початку напишіть кілька речень, щоб слова в них починались з однакової літери. Ну, почали!

Діти придумують речення, можна задати тему.

А тепер послухайте вірш про зиму.

Зима

Зимонька завила, зразу загула,
Закружила, захазяйнувала,
Завітрила, засніжила, замела,
Землю заметілями заткала.
Задубіла, зажурилася земля,
Змерзла зовсім, змучилась, заснула.
Закрутила завірюха звіддаля,
Захурделила, завіяла, задула.
Заховались зорі зазвичай,
З-за завії, звісно, заглядали.
Зблідли зовсім, затремтіли, знай,
Звисока зоріючи, зітхали.
Засміялась злісно заметіль,
Заскрипіла, злобою завила.
Замела, задула звідусіль,
Задихалася, загрозливо злетіла,
Збудувала замки заметіль,
Засопла, знесилено заснула.
Засвітилась зіронька. Звідтіль
Заясніло. Злість зима забула.
Засміялась зіронька згори —
Здолана зима! Земля зраділа!
Зацвілися зіроньки з землі,
Забриніли звуки, завесніло!
Зачарована, замріяна земля
Заспівала, знадно заквітчалась.
Затепліло, загуло здаля —
Зимонька занила, запручалась...
Затепліло! Здолана зима!

А ось послухайте ще один вірш, у якому всі слова починаються з літери «С».

Світанок

Сад спочиває, спить спокійно,
Ставок старенький стуманів.
Стежина-стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає.
Серпанок світиться, світліє.
Сон сновидіннячка снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов’їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

Таких віршів можна написати багато на різні літери, а це означає, що у рідній мові дуже багато синонімів та антонімів, які збагачують мову, роблять її колоритною, милозвучною. Бо ж мова, діти, — це душа народу. А наш народ — працьовитий і співучий, тонко відчуває красу, несе у своєму серці любов і доброту, тому й мова наша лагідна і тепла, щира і добра, м’яка і чарівна. її не можна не любити, бо вона прекрасна! Але щоб її вивчити, треба докласти багато зусиль — складна вона для вивчення. Рідну мову треба вчити ціле життя, адже вона весь час змінюється, розвивається.

Мова жива, вона немов чисте джерело, що витікає з-під землі і поїть кожного, хто припаде до неї устами. Слів у мові є сила-силенна, але кожне слово несе своє значення, смислове забарвлення, має свій відтінок, тон і напівтон. Тому слово треба вживати в мовленні правильно, вдало, щоб воно відповідало тому стану, який ти хочеш передати. От, наприклад, візьмемо слова: йти, ходити. Ці слова мають так багато синонімів, що передають будь-який стан. Та й нових слів утворювати не потрібно, бо частенько люди не можуть підібрати правильно слово, та й утворюють «суржик» — ні українське, ні російське, а щось посередині. А слова треба вживати правильно. Ось вірш, у якому є багато синонімів до слів іти, ходити.

Кроком руш! — Пішли солдати!
Й чоловік наддав ходи.
Топчуть стежку каченята
До холодної води.
По ланах весна простує,
Дибає старенький дід.
Військо чітко марширує,
Діти рушили услід.
В мандри хлопці подалися,
Прямували навпрошки.
Геть знесилені плелися
Вже додому хлопчаки.
Тупає мале дитятко,
По доріжці дріботить,
І чалапа каченятко,
Ходить дуже тихо кіт.
Він крадеться тишком-нишком,
Ніби тінь сама повзе.
Та гайнула в нірку мишка —
От котові не везе!
Сунуть хмари волохаті —
Затулили небо все,
Чимчикує гордо братик,
Бо п’ятірочку несе!
Он мале дівча стрибає
По калюжах навмання.
Дід старенький шкандибає,
Плентається цуценя.
Гриць, насупившись, чвалає.
Сам не зна, куди бреде,
А малятко чеберяє,
Мама хлопчика веде.
По землі снують мурашки
Цілий день туди-сюди.
Лізе кіт старий до пташки —
Недалеко до біди.
От Василь чимдуж несеться,
Щоб новину розказать.
А Олесик ледь плететься,
Він втомився мандрувать.
Всі у русі на землі:
І великі, і малі.
Всі ідуть, повзуть, літають,
Ходять, лізуть, шкандибають,
Сунуть, дибають, плетуться,
Плентаються і несуться,
То чвалають, то мандрують,
Дріботять і чимчикують,
Чеберяють і снують,
Але всі кудись ідуть.
Слів багато ти вже знаєш,
Тільки їх не забувай.
Як про щось сказати маєш,
Слово правильно вживай!

Свою мову потрібно постійно збагачувати новими словами, виразами, вдалими порівняннями, прислів’ями, щоб вона була барвистою і привабливою. Бо слово — це велика сила, яка може приголубити людину, розчулити, підняти їй настрій, захопити і повести на подвиг, а може просто знищити, образити, завдати такої душевної рани, що й годі впоратись. Тому, розмовляючи з людиною, треба постійно думати, добирати такі слова і вирази, щоб не образити, не скривдити її мимоволі сказаним гірким словом. От яка мова! Будьте пильні до слова, бо ж кажуть у народі: «Слово не горобець, вилетить — не спіймаєш». Справді, скажеш невдало, а в людини — камінь на серці. А жодна людина не має ображати іншу, тому й навчіться розмовляти так, щоб усім хотілося поговорити з вами. Для того в мові треба вживати багато лагідних, чарівних слів, щоб усім було приємно слухати вас. Ці слова всім відомі, але частенько їх не вживають, бо думають, що й так гарно. А вони ж такі прості і всім доступні: «добрий день», «привіт», «спасибі», «дякую», «пробачте», «прошу вибачення», «перепрошую», «дозвольте звернутися», «прошу», «до побачення», «добридень», «на добраніч». їх небагато, але без них мова зблідла б. Людина, яка замість цих прекрасних слів вживає слова брутальні, створює навколо себе чорну ауру, вона нічого доброго не робить ні собі, ні іншим, бо слухати її дуже прикро. Та не дуже приємно слухати і тих, хто говорить «суржиком», та так, що не розбереш, що ж хотів сказати той великий грамотій. А все йде від душевної ліні. Людина не дбає про себе, не думає про те, що вона не тільки себе не поважає, а й іншим завдає прикрощів. І таких зустрічається багато, серед школярів також. Але ж сьогоднішній школяр повинен нести культуру мови до людей, щоб усі чули, як потрібно розмовляти, як звертатися в громадських місцях до людей. От у магазині часом можна почути: «Дайте байковий халатік з голубим воротніком» — а треба так: «Подайте, будь ласка, фланелевий халатик з голубим комірцем», або: «Чудна блузка», а треба: Чудова блузка, «Пальто на мєху» — треба ж: «Пальто на хутрі тощо». І в транспорті не раз чути: «Тролейбус битком набитий», а треба: «Тролейбус переповнений», або «Тролейбус повний-повнісінький». «Нажми на тормоза! Останови!», а треба: «Натисни на гальма, зупини». І таких висловів дуже багато, тому що люди не стежать за мовою, а ще тому, що не знають, як треба. А школярів цього вчать, і вони повинні розмовляти правильно, щоб іти в життя навченими, вихованими, культурними й освіченими людьми. Щоб розмовляти правильно своєю рідною і чудовою, веселковою мовою, пишатися тим, що ми — українці, вільний і незалежний народ, що нас чує і до нас прислухається сьогодні світ, що є в нас така прекрасна рідна українська мова, мова нашого народу, нашої землі, мова гір і полів, степів і лісів, рік і озер — наша найрідніша чарівна українська мова.

Співай, моя мово, у пісні чудовій
І смійся, у жартах звучи!
Світися щасливо у зірці ранковій
І в побуті теж — не мовчи!
Здіймайся у славі у небо високе,
Багатою будь, як земля.
Глибокою будь, наче море широке,
Щоб чули тебе віддаля,
Квітуй, як весна, у чарівнім суцвітті,
Весело по світу йдучи,
Звучи, моя мово чарівна, у світі
І в серці людськім не мовчи.
Не дай занедбати себе і забути,
До кожного серця дійди.
У миті біди і найважчої скрути,
Як матінка рідна, прийди!
І тихо-тихенько співай колискову,
Щоб серце в дитинство вернуть,
Щоб більше ніколи свою рідну мову
Не міг українець забуть.

Ідіть по світу гордо й незалежно, знайте, що ви діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої вашої Батьківщини. Вона одна у вас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Україна. Від нашої любові, від праці, від честі нашої залежить її майбутнє і доля всіх нас. Любіть свою мову, свій милий край, свою Україну.

Відгуки

Social comments Cackle