Сучасна дитина. Яка вона?

Діти — це ніжний світанок людства. Вони народжуються з чистою, як ранкова роса, і світлою, як промінець сонечка, душею, і роблять перші кроки, дивляться у світ широко розкритими очима, пізнають його і все бачать вперше. Їм усе цікаво, усе захоплює, хвилює, вони переконані, що все те, що їх оточує, завжди таким було, що так і повинно бути. Саме так, а не інакше. Вони зустрічають сонечко і починають гратися, бо це їхнє життя і воно складається з запитань, ігор, фантазії, казки, пізнання. В іграх дитина розвивається, пізнає світ, його закони, фантазує і все приймає так, як вона це відчуває. Її приваблює не дійсний світ, не той, що вона бачить, а той, яким він їй здається. Малі діти пливуть по поверхні дійсності, не заглиблюючись у неї. Вони ростуть поміж людьми і завжди усвідомлюють себе серед інших людей, а тому, не задумуючись, переймають і копіюють їхню поведінку, манери, мову, рухи, правила і закони... Діти копіюють все, що бачать навколо себе. Виховання — процес соціальний в найширшому розумінні. Виховує все: люди, явища, але передусім і найбільше — люди. З них на першому місці батьки і педагоги. — так вважав А. С. Макаренко. І дійсно, поведінка в реальному житті залежить від мами і тата, братів і сестричок або від тих, кого діти люблять, учителів, героїв улюблених фільмів. І такими були завжди діти, в усі часи.

То яка ж сучасна дитина? На яку не глянь — усміхнена, допитлива, привітна, жвава, весела, безпосередня і щира. Хіба не така, як десятки років тому? На перший погляд нічого не змінилося, бо дитина завжди — сучасна. Адже живе у свій час і в своєму суспільстві. Та дорослі люди про дітей кажуть, що вони не такі, як колись були діти. От ми, мовляв, були такі хороші, ну, просто білі і пухнатенькі, а ці діти такі... І про нас, сьогоднішніх дорослих, колись так казали. А насправді діти живуть сьогодні, зараз, у цю хвилину і завжди вбирають в себе ту дійсність, яка їх оточує. Це і є їхнє життя — цікаве, привабливе, неповторне, різнобарвне, зі складнощами і труднощами, з радощами і тривогами, з мріями і фантазіями. А от яке насправді життя їм дісталось, знають лише дорослі, бо можуть порівнювати, а дітям зручно і добре так, як є. Тому вони сміються і радіють, граються й уживаються з усіма, все приймають і переймають, як належить. Це нам сьогодні важко, бо змінилося багато чого такого, до чого ми звикли; поламалися стереотипи і частина дорослого населення вибита з колії, а дітям легко і просто, вони ще не вміють порівнювати, та й нема з чим їм порівнювати своє життя, бо воно тільки почалося.

І все ж, які сьогоднішні діти? Що в них такого, що відрізняє від колишній їхніх ровесників? Вони всі схожі між собою, бо малі діти, але кожен зі своїми індивідуальними особливостями, з власними долями, по-різному виховані, а тому всі — різні, неповторні і немає двох однакових. Кожна дитина живе у свій час і вбирає в себе все те, що відбувається в суспільстві на даний момент. А так як в нашому суспільстві змінилося багато всього, то, звичайно, змінилися і діти. По-перше, інформативний простір заповнений настільки, що стало важко орієнтуватися і дорослій освіченій людині, тому сьогодення вимагає від кожного постійного навчання, вдосконалення своїх знань, мобільності, знаходження нових джерел, які б допомогли людині бути на передньому краї життя. А от діти входять в життя просто, набувають певних навичок легко і не відчувають значних труднощів. Для них все це є нормою життя. Вони й уявити не можуть, що раніше такого не було. Тому й питання у них виникають відповідно: А на якому паливі працює ступа Баби Яги?, А Кощій Безсмертний був вегетаріанець? А що, Мишка замість розбитого яйця принесла Бабі з Дідом кіндер-сюрприз?

Сьогоднішні діти знають набагато більше, ніж їхні ровесники десять-двадцять років тому. Інформація надходить до них по радіо і телебачення, через Інтернет. Вони чудово розбираються в сучасній побутовій техніці, люблять комп’ютер і вміють ним користуватися, мають безліч хитромудрих іграшок, в яких добре орієнтуються. І дитині вистачає простого пояснення або інструкції, щоб зразу ж гратися тими іграшками. Багато сьогоднішніх дітей вже з трьох-чотирьох років знають букви і вміють читати. А в шість років, коли йдуть до школи, то рідко яка дитина не знає букв чи не вміє рахувати. Та й мова у них багатша, ніж у їхніх ровесників у минулому, вони мають більший словниковий запас, вміють спілкуватися і в їхній мові частіше чути слова ввічливості, привітання і чудові звертання до людей. Сьогоднішні діти розкуті, сміливіші у розмові зі старшими, вміють краще висловлювати свою думку. А чудові кольорові книжки-енциклопедії, ілюстровані казки, оповідання та інші, до яких в багатьох сім’ях привчають дітей з раннього віку, розвивають дитячий кругозір, збагачують їхній розум новими знаннями, захоплюють уяву, розвивають фантазію. В сучасному суспільстві дитина знаходить таку кількість інформації і таку повноту вже оформлених відносин, таке багатство різних шляхів активності, що власна творчість збіднюється, та й потреба в цьому зменшується. Діти нашого часу непомітно й легко володіють такими формами діяльності, які в минулому вимагали б напруженої творчості, діяльності та натхнення. В міру того, що соціальні традиції ускладнюються і в них накопичуються диференційовані форми життя, то на долю юного покоління випадає все більше завдання на засвоєння того, що вже досягнуто людством, а для творчості залишається все менше місця. Але цікаво й те, що складність соціальних відносин веде до того, що в окремих сферах соціального життя особистість відчуває себе все більш незалежною, ніж це було тоді, коли соціальні відносини були простішими. Тому входження дитини в соціальне життя вимагає від неї довгого процесу пристосування і засвоєння, але в той же час відкриває більший простір, дає більше місця для вибору і в цьому смислі підвищує почуття особистої свободи. Сучасна дитина виростає в атмосфері складних соціально-психологічних відносин і тому вона повинна стати раніше соціально зрілою, морально стійкою, щоб уміти розпоряджатися своєю свободою, яка перед нею відкривається. То ж процес засвоєння соціальних традицій, процес входження дитячої душі в сучасне соціально-психологічне життя, соціальна зрілість дитини, розвиток її сил, засвоєння соціальної програми здійснюється у серйозній і діловій взаємодії з соціальним середовищем, а найголовніше все проходить через дитячі ігри. Гра є тим незамінним засобом проникнення в соціальне життя, за допомогою ігор дитина знайомиться з різними соціальними позиціями, входить в закритий світ інших людей. Дитина повинна хоч якось розбиратися в чужій душі і, не маючи досвіду, повинна проникати в душу іншої людини інтуїтивно, щоб орієнтуватися в соціальному просторі. Та діти прекрасно наслідують і копіюють дорослих, доповнюючи події своїми фантазіями, і вже летять увись на крилах фантазії, вживаються з нею, входять в роль, створюють образ, переживаючи у той же час нові почуття та емоції. Таким чином розвиваються, збагачують свої почуття, наближаються до емоційної сфери інших людей, адже без цього неможливий розвиток дитини. Ігри дітям необхідні не тільки для фізичного розвитку, вони ще більше потрібні для соціально-психологічного дозрівання, бо в дитячих іграх відбувається переплетення реального і уявного, тим і приваблива гра. Але діти рано починають розрізняти гру і реальність, вони відчувають різницю між діловими стосунками і установкою на гру. Дитина грається до того часу, доки не охопить в своїх іграх в основному всього змісту соціальної традиції і доки не відчує потреби в соціальній творчості. От тоді і закінчується її дитинство.

Сьогодні в школу приходять обдаровані діти. Більшість з них добре адаптуються до шкільного життя, їм цікаво вчитися, вони чудово оволодівають всіма розділами шкільної програми. В них висока емоційно-вольова готовність до школи, яка визначає уміння регулювати свою поведінку, пов’язану з напруженням, переживаннями. Психологічна і інтелектуальна готовність також висока. Маючи природні задатки, вони мають можливість розвивати їх, тому що нині створені школи нового типу, де вчать не тільки предметам згідно програми, а й дають дітям набагато більше, розвивають їхню творчість, здібності, естетичні смаки. Та чи легко обдарованій дитині сьогодні? Звичайно, ні. Обдаровані діти бувають дуже вразливими, до них треба особливий підхід, щоб дитина виростала, розвивалась, вчилась переборювати труднощі і долати певні бар’єри, ставала впевненою у своїх силах. Виникають певні труднощі і з однолітками, бо не все так просто. Бути першим, найкращим в усьому не завжди легко малій дитині, в якої ще несформована психіка. Тут, як ніде, треба велика увага вчителя, батьків.

В сучасної дитини краще розвинене естетичне мислення, естетична творчість, що має велике значення для її духовного розвитку. Діти дуже люблять музику, малювання, ліплення, казку, вони відчувають красу слова, а тому люблять поезію. Одним словом — діти люблять всі види мистецтва, їх приваблює все красиве, чарівне. На що треба звертати велику увагу. Їхня універсальність у мистецтві знаходить свій вихід у тому, що діти беруться буквально за все: вони співають, танцюють, хочуть грати на всіх інструментах, ліплять, малюють, складають казки і вірші, дитина прагне до творчості, використовуючи всі доступні засоби. І хоч не вміє аналізувати, не шукає художньої довершеності у творах мистецтва, не роздумує чи подобається щось чи ні, вона просто милується, захоплюється тим, що бачить. Тому коментування дорослих більше заважає дитині, ніж допомагає. Так само діти люблять природу, її красу і багатогранність. Дитина не шукає в природі знання, а просто милується її красою, захоплюється дивом, бачить в усьому казку. Для дитини реальність і казка тісно переплетені і діти нічого нереального не бачать в тому, що в казці звірі говорять, а в природі розмовляють дерева і квіти. Це все так знайомо для дітей і звично.

Сучасна дитина, як і колишня — це всього лише мала дитина, тендітна, ніжна, безпосередня і світла, яка прийшла у цей безмежний, чарівний і складний світ для життя. Перед нею стоїть високе завдання — творити добро. Але сьогодні у дітей є не тільки радощі і досягнення, але й печалі та труднощі, яких вони не повинні переживати, але переживають, бо складнощі лягли важким тягарем на маленькі дитячі плечі і ламають їх. І це теж сучасна дитина. Недарма ж кажуть, що побут визначає свідомість. Воно так і є. І сьогоднішня невлаштованість частини дорослих, втрата ідеалів, до яких повинна прагнути людина в житті, негативно впливає на дітей. Всім відомо, що найпершим вихователем дитини є мама і тато, сім’я і родина, то ж аморальна поведінка батьків у сім’ї, алкоголізм, наркоманія, пияцтво хоч одного з її членів, розбещеність, неробство — всі ці негативи боляче б’ють по дітях. І дитина часто голодна, холодна, відкинута і бита йде на вулицю, де й знаходить собі подібних. Яке життя у таких дітей, соціальних сиріт, важко уявити. Діти нікому не потрібні при живих батьках, непотрібні вони й державі. А інакше уже б давно знайшлося для них місце в теплих і затишних будинках, а не в каналізаційних люках чи в підвалах будинків. І це у третьому тисячолітті, в нашій країні, коли ще в козацькій державі — Україні всі діти вміли читати й писати, навіть сироти... Коли ще Ярослав Мудрий створював школи і залучав дівчаток і хлопчиків до науки. А сучасна дитина залишилась за бортом суспільства... Одинока дитина. Хіба може бути щось трагічніше на білому світі, ніж одинока, нікому непотрібна дитина? Чим сьогодні похвалимося перед майбутнім поколіннями ми?

Нелегка доля й кинутих новонароджених немовлят, які ростуть у дитячих будинках і ніколи не дізнаються, що таке сім’я, не відчують дотику маминих і татових рук, ніжних обіймів і щирого тепла батьківського серця. А ласка, любов, теплі і лагідні руки рідної людини дуже важливий фактор у житті і становленні дитини. Їх у свій час недолюбили, не пестили і серце їхнє не буде щирим і відкритим, бо де взятися таким почуттям, якщо вони не закладені в душу дитини змалку? Як таке трапляється, чому? Чому жінка, будучи у п’яному дурмані, зачинає дитину і не думає про наслідки, а потім кидає напризволяще хворе дитя?

Важко дітям і в тих сім’ях, де нема миру та ладу, де панує агресія, важка і напружена соціальна атмосфера. Бо агресивна, асоціальна поведінка копіюється так само успішно, як і здорова, альтруїстична. Тому часто вже у молодших класах трапляються агресивні, злі діти, які обов’язково виливають негатив на інших за допомогою кулаків. Добро і зло — це два антиподи. Добро і зло для дитини — це те, чим була блискавка і усмішка сонця для первісної людини — таємничою і караючою десницею або благословенням (Януш Корчак). Але чому дитина не хоче бути тим промінчиком сонця, що несе світло і тепло, не прагне бути доброю, чому вона йде до протилежного?

Сьогодні дуже помітна дезадаптація дітей, яка виражається в невмінні довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги. Приходять дуже емоційні діти, що відзначаються високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань і реакцій. Сьогодні до школи йде багато гіперактивних дітей, з дефектом уваги — розгальмованих та й просто невихованих. Дивно, що до шести років на дитя ніхто не звертав уваги. А страшна байдужість батьків або опікунів затримує інтелектуальний, психічний і фізичний розвиток дитини. А скільки в дітей є психічних, інтелектуальних порушень — про це окрема мова. Небажані, непланові діти приречені на байдужість ще до народження. Яка доля чекає таку дитину? Що доброго дитя візьме від своїх батьків, які не помічають її, якщо вона завжди зайва... Тому якою виросте людина з дитини, головним чином залежить від того, якою було виховання і розвиток її до п’яти років. Якщо до п’яти років дитину не виховали, як слід, потім доведеться — перевиховувати. І часто у початковій школі вчитель займається перевихованням частини дітей, прищепленням їм тих цінностей, про які вони мали дуже викривлену уяву і не тільки на них ніколи не спирались, але й не чули. Є діти, до яких легковажно ставляться батьки, з них виростають халатні, необов’язкові особистості, в душі яких як бур’ян виростає байдужість до всього світу. А ще в школу приводять дітей, у вихованні яких домінувала вседозволеність, надмірна опіка, розбещеність, надмірне захвалювання, а це завжди негативно впливає на дитину, бо вона починає про себе думати, як про виняткову, надзвичайну, якій усе дозволено. Але ж дитина — це не ялинкова прикраса, яку можна обгорнути ватою, щоб вона не побилася. Дитина — не іграшка і вона буде битися і не раз, буде спотикатися на каміння, яке поставить під ноги їй життя. Дитина повинна пройти через усе це, щоб загартувати характер і зрозуміти, що життя складне, з труднощами, які треба переборювати, а не ховатися від них. Це теж сучасні, але проблемні діти.

І з усіма учнями класу вчитель повинен працювати творчо, наполегливо, самовіддано, зважаючи на обдарованість, здібності, на індивідуальні особливості кожної дитини, а часом і відхилення від норми; на запити, бажання, бо це — діти. Усі вони йдуть до школи з великою вірою і світлою надією, що кожного з них люблять, поважають і чекають, що вони потрібні вчителям, однокласникам, що вони дуже важливі у житті. Та так воно і є. За кожну дитину болить душа. Їх з нетерпінням чекаєш у школі, і хочеться, щоб вони були здорові, щасливі, знаючі, добрі, мудрі, світлі і веселі. Адже вони ідуть по життю, хоч поки що всі разом, але вже кожен своєю стежиною. Тому і прагне душа вчителя, щоб стежечки їхні були осяяні сонечком доброти і любові, а серця чистими і добрими. Бо ж так багато залежить від учителя, від його ставлення до дитини, його слова і, навіть, погляду...

Сучасні діти... Їхні душі тендітні і легко ранимі, ніжні, як білі пелюсточки квітучої вишні... Вони енергійні і веселі, рухливі і задерикуваті, нетерплячі і спокійні, але всі неповторні і милі, одні-єдині на цілий білий світ. І всі так щиро дивляться своїми оченятами у твоє серце...

Внутрішня емоційна енергія дітей потребує розумного спрямування через систему ціннісної орієнтації, через творчість до адекватної духовної самореалізації в тому оточенні, де вона живе. Діти повинні знайти себе, своє місце в житті, відчути себе неповторними у Всесвіті. І сьогодні завдання батьків і школи — допомогти це здійснити, щоб дітям жити в тісній гармонії зі світом і людьми. Розвивати такі духовні якості, як здатність до відповідальності за зміст свого життя, розуміння та врахування потреб інших людей, прагнення до гармонії між внутрішнім та зовнішнім світом. Треба забезпечити всебічний гармонійний розвиток дитини з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей. Виховати дитину з високим рівнем свідомості, здатну мислити і діяти на загальне благо. Треба розширювати свідомість і самовіддачу дитини. Це нелегке завдання, якщо врахувати таку розмаїтість сучасних особистостей.

Та найважливішим фактором у роботі з дітьми є вчитель. Психологічні проблеми кристалізуються навколо нього, його ставлення до дітей, вплив на душу дитини дуже великий. В учителя повинні бути не тільки знання, енергія, старанність, не тільки майстерність і досвід, а ще велике натхнення, яке народжує творчість. Учитель повинен мати віру, любов, відчувати красу свого покликання до школи. Натхнення робить слово вчителя живим., здатним торкнутися ніжної і щирої дитячої душі. Сила лагідного спокійного слова така велика, що з нею не може зрівнятися ніяке покарання — (Лесгафт).