Сьогодні про виховання дитини
Cтаття

Традиційно питанням виховання дітей в українській родині приділялося дуже багато уваги, адже кожному татові і кожній мамі хотілось, щоб їхні діти були найкращі, щоб про них казали люди тільки хороші слова, щоб ними захоплювались і ставили іншим у приклад. Тому змаленьку дитину вчили вітатися, говорити слова вдячності, до батьків і всіх дорослих звертатися на «Ви», прищеплювали елементи культури, християнської моралі, знайомили з правилами поведінки в сім’ї, в родині, з однолітками, привчали до роботи… Батьки вчили дитину бачити і розрізняти хороші і погані вчинки, що добре, а що погано, що можна робити, а чого — ні. Вчили змалку, бо добре розуміли, що коли дитину не навчиш у пелюшках, то не навчиш і в подушках. То ж і народна мудрість каже: «Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі». І діти в таких родинах виростали чемними, добрими, мудрими, стриманими, світлими, маючи в душі стійке переконання, що людина у світ приходить для добра.

Часи і люди змінюються, міняються погляди на життя, на мораль, іноді втрачаються навіть оті надзвичайно великі цінності, які роблять людей Людьми. І тоді вже проходить деградація особистості, а це страшно як для особистості, так і для суспільства в цілому. Тому сьогодні дуже важливо повернутися обличчям до питань виховання дітей, як у сім’ї, так і в школі, де дитина проводить дуже багато часу. Нікому не секрет, що сьогодні діти, розмовляючи з однолітками, вживають нецензурну лайку, грубо звертаються один до одного, до старших людей, не завжди вміють коректно про щось запитати чи відповісти на питання. І чим далі — тим гірше. Послухайте, яка мова звучить на вулиці між людьми, як говорять дівчата і хлопці, як розмовляють між собою діти… І це страшно. Так не повинно бути в нашій Україні, де сама природа дише теплом і ласкою, щирістю і світлом. Чому наші діти стають грубіянами, звідки пішла така пошесть? Чому? На те є багато причин, які треба ліквідовувати, бо погана поведінка — це наслідок неправильного виховання, байдужого ставлення до дітей як у сім’ї, так і в школі.

Всі батьки повинні зрозуміти одну святу істину, що вони є прикладом для своїх дітей в усьому. Як вони ставляться до своїх дітей, так діти будуть ставитись до них самих і до свого оточення. Як роблять батьки, так будуть робити їхні діти, які слова вживають у своїй мові батьки, так розмовлятимуть і їхні діти. Недарма ж є народна мудрість: «Який господар — такий тин, який батько — такий син!» , «Яке дерево, такі його й квіти; які батьки, такі й діти», «Яке зіллячко, таке й сім’ячко», «Яке коріння, таке й насіння». Тому слід запам’ятати на все життя, що з батьківської любові починається дитина, з піклування не тільки про хліб насущний, про одяг і взуття, а найголовніше — це турбота про душу дитини, щоб вона була світлою і сонячною; про ту щиру доброту, співчуття до ближнього, які мати і батько повинні закласти в дитяче сердечко з перших днів життя. І там, де в сім’ї мир і лад, де є доброта і ласка, щирість і любов, взаєморозуміння і повага — виростають хороші і мудрі діти. А там, де батьки народжують дітей лише для того, щоб весело жити на ті гроші, які виділяє держава на дітей, а вихованням, навчанням не займаються — виростають злодії, бандити, вбивці, майбутній кримінал. Тож от і питання до держави: для чого стільки людей, які в майбутньому не принесуть користі ані людям, ані державі, ані собі самим собі? І це правда, бо 90% жінок народжують багато дітей лише тому, що платять на дітей гроші, за які вони весело живуть, а діти самі по собі… Поповнення генофонду — неабияке, що й казати… То що нас чекає в майбутньому? І так зрозуміло. То, може, треба переглянути такий підхід до материнства і взяти приклад з високорозвинених країн, де діти — це в першу чергу турбота батьків. А там висуваються до батьків дуже високі вимоги щодо виховання і навчання дітей.

Але я сьогодні хочу сказати про школу. Останнім часом на виховання учнів у школі було звернено мало уваги, а жаль, тому що в школі повинен продовжуватись процес виховання, обов’язково! Діти приходять в колектив, змінюють домашню атмосферу на зовсім іншу, тому дитину повинен виховувати вчитель у колективі. А це завдання досить складне, яке не приносить миттєвих результатів, але надзвичайно важливе для кожного учня і для всього суспільства. Дитину треба навчити жити в колективі, між людьми, у світі. Треба виховати у кожній дитині почуття колективізму, бо людина ніколи не житиме одна, а з людьми; прищепити любов до праці, бо без неї неможливо прожити сьогодні у світі; почуття патріотизму і любові до своєї Вітчизни, бо в кожної людини вона одна; повагу до батьків-прабатьків, бо вони дали життя дитині; виробити норми здорового способу життя, бо це необхідна потреба людини в суспільстві; формувати кожну окрему дитину, як особистість, індивідуальність, бо всі ми різні і неповторні… І ще багато всього. А на це треба час. І я, наприклад, проти різного роду факультативів, які запровадили уже з початкових класів і вони не є обов’язковими для всіх дітей, але введені в розклад і оплачуються. Вони не приносять ніякої користі (та й у більшості випадків — це проста формальність). Треба в кожному класі, починаючи з першого, замість факультативів ввести в розклад обов’язкові виховні години чи години спілкування (назвати можна по-різному), на яких вчитель зможе проводити роботу з усіма дітьми разом, де діти будуть вчитись, активно дискутувати, сперечатись, доводити свою думку, повідомляти, доходити до істини. І тільки таке живе спілкування дасть результат, на який ми можемо розраховувати. Сьогодення доводить нам, як це важливо робити вже зараз і, ще вчора. Крім того важливо повернутися до народних джерел мудрості, до нашого історичного минулого, щоб діти знали звідки пішов наш рід, українська держава, надзвичайно мелодійна мова, звичаї, традиції, свята і будні народу, його чарівні казки, билини, легенди, щирі і світлі пісні та думи, гарне і актуальне до сьогодні вбрання, народні промисли… Матеріалів — величезна кількість, ціле море! Важливо всі їх донести до розуму і серця дитини, важливо не розгубити цей неоціненний скарб, напрацьований кращими представниками українського народу. І тільки така постійна, систематична робота з дня в день дасть позитивний результат. Адже сьогодні дуже важливо підняти дух нації, українську гідність, гордість з того, що ми — великий, мирний, працьовитий і мудрий народ. Це повинно бути в крові кожного українця. І ми це зробимо, бо у нас є багато хороших вчителів, які вміють вчити і виховувати дітей з любов’ю, бо пішли вони в школу за покликанням серця. Для цього треба розробити цікаву і змістовну програму виховання, яка включатиме в себе цілий комплекс питань і розділів. Бажано для всіх шкіл однакову, але розумну і доступну, з підручниками і зошитами для кожного класу окремо. Для складання програм виховання потрібно долучити не тільки науковців, фахівців, але й талановитих вчителів з міст і сіл, які добре обізнані з питаннями виховання. Від цього виграли б усі, а найбільше діти.

Кожна дитина проводить у школі майже половину свого дитинства та юності. Вчитись буває важко і нудно, коли в школі тільки уроки і перерви. Життя дитини в школі повинно бути цікавим, насиченим, веселим, захоплюючим. Сьогодні вже немає тих предметних гуртків, на які ми бігали за інформацією та спілкуванням. Сьогодні інформацію про все на світі можна знайти з інших джерел. Діти менше займаються спортом і роботою в технічних гуртках, бо і часу в них нема, та й не кожному по кишені… Багато що втрачене назавжди, а жаль. Але створити в школі свято для дітей — це можливо і навіть необхідно, тому що свято — це радість, це пізнання себе і світу, це нові відчуття, розуміння себе, як особистості, це пізнання своїх можливостей, відкриття невідомих талантів. Крім того свята мають як пізнавальне, так і виховне значення. А ще до проведення свят слід завжди залучати батьків, які в процесі роботи стають ближчими до дітей, починають вникати в їхні проблеми, частіше спілкуються, щось допомагають і переймаються своїми дітьми. Та й діти стають зовсім іншими. Вони перестають боятися сцени, вчаться сміливо говорити, грати, висловлювати свої думки, та й пам’ять покращується, адже на кожне свято треба і слова вивчити, і пісні, і прислів’я та приказки, нові ігри а то й танці, та й ще знати що за чим… А ще й пошуковою роботою іноді треба зайнятися. І це завжди цікаво і корисно. Так діти пізнають світ навколо себе, поринають у глибини минулого. Мріють, знаходять, порівнюють, радіють…

Свято в школі — це радість і цікава робота для дітей, але велике навантаження для вчителя. Тому не всі вчителі прагнуть проводити таку роботу з дітьми, хоч це вкрай потрібно. Є багато різних свят, які можна проводити з дітьми: це і свято осені, весни, зими; свято мами, тата; свято праці, спортивні свята, свято доброго слова і т.д. Та які тільки! Їх можна придумати багато різних, цікавих, захоплюючих. Вони є описані в збірниках і методичних посібниках, кожен може написати свій сценарій, під свій клас аби було бажання. Та головне — зробити життя дитини в школі цікавим і корисним. І головне виховати в кожній дитині — творчу особистість, патріота, світлу і добру людину, мудрого і гідного своїх прадідів-героїв українця!