Ідуть бої на землях України,
Веде Росія цю страшну війну.
Міста перетворила на руїни,
Дітей вже вбила сотню не одну.
Спалила села, землю розгромила,
Заводи знищила і шахти, і поля…
Хай бачить світ, яка у неї сила!
І хай здригається від вибухів земля…
А світ мовчить, турбується не дуже,
Бо їхні діти на своїй землі
В теплі і в мирі. Світові байдуже,
Що десь війна і все у чорній млі.
Вони щасливі і лягають спати
Під музику, що радість їм несе.
Вони спокійно йдуть відпочивати
І забувають зразу про усе.
Вони не хочуть навіть уявити,
Що може ця біда й до них прийти,
Якщо її нараз не зупинити,
Якщо ключів до миру не знайти…
То ж світ мовчить, не бачить і не чує,
Яка йде підла і страшна війна.
Росія нищить нас, наш край ґвалтує,
І на руїнах скаче Сатана…
Вона все більше зброї поставляє,
І нищить, нищить всіх підряд і все…
Як лютий звір Росія убиває
Й, по-моєму, загрозу всім несе,
Усьому світу, як це не печально,
Та тільки світ мовчить, але чому?
Вона ж розтопче вас усіх безжально
Й занурить білий світ у чорну тьму.
А світ мовчить, бо дума, що минеться,
То ж Україна б’ється хай одна.
Тоді війна від крові захлинеться,
Ми вип’ємо біду одні, до дна.
Та це не так. Вона почне палити
І вас усіх, як апетит прийде.
Не може без війни Росія жити,
Й причину для війни завжди знайде.
А я не знаю, що уже й казати,
Звертатися до когось, а чи ні…
За що ми маємо безвинно умирати
В цій підлій-підлій і страшній війні?
Коли ні перед ким не завинили,
Жили, як друзі, чесно з усіма.
Всіх хлібом зустрічали і любили,
Усім годили… Та, мабуть, дарма…
Війна для нас — це наче ніж у спину,
Спочатку цьому й віри не йняли…
Та ворог лізе й лізе без упину…
Які ж ми чесні і довірливі були,
Неначе діти…