Надія Красоткіна

Ах, роки, як вас перейняти?

Ах, роки, як вас перейняти?
Знялися і летять собі, летять...
Подумаєш, не так уже й багато,
Всього два рази лиш по двадцять п’ять
Але ж як тільки швидко пролетіли!
Ну, зупиніться трішечки, на мить!
Лиш голову на згадку посріблили...
Час невблаганний. Ні, не зупинить...
Летить так швидко, а куди, не знаю
Здається вчора ще дитиною була.
А вже дивлюсь, яких онуків маю,
Уже піввіку в світі прожила.
Піввіку — ніби небагато,
Багато тим, хто їх ще не прожив.
Та відлетіла юність вже крилата,
Хоч ще тривожить солов’їний спів.
Душа така ж, як в молодії роки,
Та ще збагачена любов’ю і теплом.
А в друге півстоліття робим кроки,
Ідемо по одному, не гуртом.
І в кожного своє життя прожито.
Таке чи ні, як мріялось колись?
Яка вже доля... Та проходить літо.
Ми йдемо в осінь. Але не журись.
У осені стоять ще дні погожі,
Багата осінь щедрістю й добром.
Жінки і осінь в чомусь дуже схожі,
Бо зігрівають ніжністю й теплом.
Дарують і любов свою і ласку
Своїм онукам, люблять їх без меж.
То ж будь привітна, осене, будь ласка,
До жінки, що прийшла у осінь теж.

Відгуки

Social comments Cackle