В душі моїй живе
Журба і біль, і туга.
Як хмарка сум спливе —
Сльоза одна та друга.

І вже не проковтнуть,
Блищать, як ранні росі.
Не зупинить — течуть,
Хоч і ніхто не просить.

Така нудьга в душі,
Що в пору йти зі світу.
А я пишу вірші,
Щоб сум той десь подіти.

Не мають іскри ще
Ці вірші безталанні,
Але проходить щем,
Зникають всі вагання.

Проходить все і знов,
Як сонце оживає
Ота свята любов,
Що душу окриляє.

А може інше щось
Це почуття чудове.
Ну, хай би й так жилось,
Старе воно чи но́ве.

Лиш ніжністю весь час
Нам серце наповняло.
Журбу та біль від нас
Далеко відганяло.