Все нестійке у цім житті,
Нічого вічного немає.
Був мир і спокій на путі,
Та знову вже війна палає.
Лиш тільки волю здобули,
Відчули радість і свободу.
Вже й жити краще почали,
Всміхнулось сонце для народу.
А тут нова біда прийшла,
Бо можновладці все покрали,
І зруйнували край дотла,
Привласнили, пограбували:
Заводи, фабрики, поля,
Ліси і землю прихватили.
О, як ще носить вас земля,
Як в неї вистачає сили?
Ви думали, що можна все,
Коли дорвалися до влади.
Але народ вас рознесе,
Бо ви ж не люди, просто гади.
І край, і волю продали,
Та все ніяк не наїдяться.
Людей на бойню повели…
Самим — палаци царські сняться.
Набудували стільки їх —
Та всі розкішні, величезні.
Грошей і не зрахують всіх.
Самі ж товсті, дурні, помпезні.
А звивин в голові нема,
Сумління й не було ніколи.
В башці — невігластво й пітьма,
Мов не ходили і до школи.
Подумали, що вже царі,
Велика знать, усі вельможі.
Хай вища сила нагорі
Вам скаже: «Ви тупі й негожі!»
Бо зрадили і продали
Народ і рідну Україну.
І українство повели
До крутизни і до загину.
То ж вам і прощення нема
Ні в цьому світі, ні на тому.
Як не моліться — все дарма.
Ви всі уже в куті глухому.
Все нестійке у цім житті.
То ж спокій хай вам і не сниться.
Бо на слизькому ви путі,
Вас жде караюча десниця.