Хто ж думав, що колись у майбутті
На нас піде Росія із війною?
Ми не могли й подумати в житті,
Що стрінемось з такою ось бідою.
Клялись у дружбі й вірності вони,
А ми раділи успіхам народу.
А зараз лізуть, наче таргани,
Й наносять людям непоправну шкоду.
Бо в них усіх амбіції страшні,
Їм треба Крим, та й, власне, Україна.
То ж вісточки чекають нас сумні —
Не тільки Київ, а й Москва загине.
Бо землю ми свою не віддамо,
Це рідний край наш, це Вітчизна мила.
Деревами у землю вростемо,
Бо Україна всіх нас народила.
Її ми діти, доньки і сини,
Й свій край тепер повинні боронити.
Та ні, ми не бажаємо війни,
Але під гнітом теж не будем жити.
Вставай, народе! Час страшний гряде!
Війна нависла хмарою страшною.
Вона у кожен дім до нас зайде
І через вінця виллється бідою.