Всі живуть по-різному у світі,
Та багатства прагнуть майже всі.
І не бачать сонечка, що світить,
І травички, що стоїть в росі.
Заклопотані, вони не бачать неба,
Поспішають завершити звіт.
Думають, що все це їм так треба,
Та усе ж втрачають свій політ.
А тим часом все цвіте довкола
Для людей, щоб серце звеселить,
Щоб душа не залишилась гола,
А могла сміятися й творить.
Бо життя таке короткоплинне
Тут живеш, а тут тебе нема.
Небо дарить радості краплину,
Ну, а потім жде одна пітьма.
І мільярди будуть непотрібні,
Їх з собою ще ніхто не взяв.
Кинуть в яму копійчата мідні,
Щоб на тому світі не пропав.
А краса залишиться одвічна,
Щоб цій величі усякий порадів,
Солов’їна пісенька лірична...
Ти ж цього не бачив, скільки й жив.