Осіння мряка. Сиро й сіро.
І втрачені всі кольори.
Тепла всім хочеться і миру,
І що вже тут не говори,
А це в житті найголовніше,
Коли є затишок і мир.
Здавалось, що є ще простіше?
Як тиша, що увись і вшир…
А от тепер всі зрозуміли,
Що мир — усьому голова.
Ми берегти його не вміли,
На вітер кидали слова…
Усе приходить в порівнянні,
Любов, печаль, добро і зло…
Тепер слова в новім звучанні,
І щоб там далі не було,
А люди дивляться інакше
На те, що діється у нас.
Хотіли б ми співати радше,
Але сльозу втирати час.
Бо горя й бід нам не минути,
Московія з усіх кутків
Б’є так уже, що не дихнути.
І що їй там народний гнів…
Вона воліє захопити
Всю Україну й цілий світ.
Страшній війні, напевно, бути…
А жаль. Загине людський цвіт.
Та й все, що люди будували,
Усе, чого ми досягли,
Руїни ждуть нас і завали…
О, люди, як же ми могли?
Росію треба зупинити,
Шляхи закрити ворогам.
У його ж лігві й задушити,
Щоб потім в мирі жити нам…
Війни нам, видно, не минути.
А як же хочеться й тепла…
Як тишу хочеться почути,
І всюди щоб любов цвіла…