Я за земними мірками живу.
Де Пекло й Рай я поки що не знаю.
Хоч по життю тихесенько пливу,
Та доброту від зла я відрізняю.
Мабуть у Пеклі просто діє зло,
А доброти у ньому не буває.
Хто буде там, тому не повезло,
Бо й п’ятами звідтіль не накиває.
Терпіти мусить за гріхи тяжкі,
Що за життя нагріб у душу грішну.
Тягатиме з гріхами там мішки…
Перебування в нім, таки, невтішне.
А от в Раю, мабуть, завжди весна
Співоча, світла, радісна, пахуча…
І там не знають, що таке війна,
Там вся місцевість гарна і квітуча.
Немає зла, лише любов свята.
Там щирість всюди, доброта і ласка.
І кожен день сміх, радість і свята,
Ну, як по наших мірках — завжди казка.
А на Землі, у рідному краю
Весняна пісня ніжно душу крає.
Мабуть, немає краще і в Раю,
Ніде, насправді, краще не буває.
Ми тут живемо на Землі усі:
Святі і грішні, бідні і багаті.
І ходимо всі по траві й росі,
Та різні всі: то добрі, то пихаті…