Так зараз є і у віках було,
З тих самих пір, як зародився світ,
Що зло породжує ще більше зло.
Це всім відомо, навіть з юних літ.
Не можна заздрити, це смертний гріх,
Брехати, красти, війни починать…
Розбещуватись від мерзотних втіх,
Гребти усе під себе і вбивать…
Не можна! Ні! І так гласить Закон
Життя людського на святій Землі.
Та для людей немає перепон,
Вони живуть завжди в постійнім злі.
Ідуть війною — красти і вбивать,
Та знищувати, спопеляти все.
Не будувати — землю руйнувать…
Це для людей тяжку біду несе.
За ними інші війни почали,
І все, дивись, палає у вогні…
Людської крові ріки потекли
І стали чорні теплі літні дні…
Хтось проти когось стріли нагострив,
І знищити народ чужий спішить.
За когось заступитись хтось хотів
І зло тепер у кожен дім спішить.
Як зупинити? Де слова знайти,
Щоб мудрість відродилась, ожила?
І як від зла нам людство вберегти,
Щоб над Землею ласка попливла
І розуміння, щирість, доброта,
Щоб мир воскрес, як квіти навесні…
Щоб огорнула всіх любов свята
І люд сміявся наяву й у сні…