Прийшла Покрова — це велике свято!
Осінній шепіт золотих дібров.
І стільки світла й золота багато,
І воля, за яку на смерть ішов
Народ мій, бо не міг без волі,
Вона у нас в крові завжди текла.
За неї ми боролись в чистім полі,
Й небесна сотня в вічність відійшла
І не одна, а їх було багато
За всі віки… Чи можна їх злічить…
У день Захисника — велике свято,
По них хай тихо музика звучить
І пам’ять наша хай не замовкає,
А завжди знає їхні імена,
Хай кожен українець пам’ятає,
Те горе, ними випите до дна,
І ті митарства, що вони терпіли.
Але душа в них рабська не була.
Вони нам завжди в небесах зоріли,
Їх віра в щастя попереду йшла.
То ж волю в нас уже не відібрати,
Вона одержана в кривавому бою.
Ми витримали все: війну, наругу, ґрати…
Тепер я на своїй землі стою
І різним супостатам не дозволю
Топтати нашу землю, рідний край,
Наш мир і спокій, і священну волю,
І нив широких золотий врожай.
Свою Вітчизну буду захищати
Повсюдно, завжди, кожну-кожну мить.
Бо волю в нас не можна відібрати,
Вона нам сонцем сяє і зорить.
І пильними нас бути закликає,
І берегти цю землю нам велить.
Життя без волі хто з нас уявляє?
Ну, як без волі можна в світі жить?