У людини розум є й знання,
Щоб життя своє побудувати.
Та йдемо у світ ми навмання,
Що чекає нас — ну, як узнати?
А шкода, бо знали б майбуття,
Помилок би зовсім не робили.
Йшли собі спокійно у життя,
Попусту б не витрачали сили.
А шляхами б істинними йшли,
Камені наріжні обминали.
Завжди праведниками були,
Перед Богом світле око мали.
А то так. Шляхів багато є
І стежок у світі не злічити.
А от знати справжнє і своє,
Ми не можемо, і що робити?
Думаємо — правильно йдемо,
Бродимо, насправді, манівцями.
На розпутті часто живемо,
Кидаєм брутальними слівцями.
Але іноді трапляються й дива...
Хтось ступив на правильну стежину
(І таке трапляється, бува)
Й понесла вона у білий світ людину.
Як по маслу все тоді іде
І удача тих не оминає,
І, немов, за руку хтось веде,
Все йому дає і прибавляє.
То ж дива у світі, мабуть, є.
Треба просто вдома не сидіти.
А шукати диво десь своє,
Може й буде нам воно світити?