Дивитись можу довго я на небо,
Воно казкове, дивне, чарівне.
Воно завжди притягує до себе
І манить, кличе і зове мене.
Приваблює у кожну пору року,
Як синь ясна, як хмарка в нім пливе.
Як не дивись, з якого хочеш боку,
Воно мінливе завжди і живе.
Чарує душу і милує очі,
Дає натхнення, кличе вдалину.
Воно прекрасне вдень і серед ночі,
Дарує світлу мрію осяйну.
Цікаве вдень, в його ясній блакиті
Живе надій і віри глибина.
Воно прекрасне в світанкові миті,
Бо в нім краса чарівна і ясна.
І неймовірне при заході сонця —
Оранжеве, червоне, золоте…
Й коли дощем торкається віконця,
І, коли в ньому райдуга цвіте,
Вночі казкове, зірочками сяє,
А там живуть незвідані світи.
Воно живе і щиру душу має…
То ж не барися… В небеса лети.