От день наро́дин — ще один,
Й ти постарів на цілий рік.
І лине з пам’яті глибин,
Що в тебе справді зрілий вік.
Багато ж пройдено доріг,
Немало сказано тих слів.
Та час так дуже швидко збіг,
І ти вже трохи постарів.
Але душа твоя летить,
У небеса, у синю вись.
Не зупиняється й на мить.
А мчить, як в юності колись.
Хоч у ногах не той вже рух,
І часом валиться все з рук,
Але політ душі не вщух,
Хоч і побільшало розлук.
У небуття частіше йдуть
То родичі, то близький друг.
Думки у голові снують,
Але ж цвіте усе навкруг
І — радість, адже ти живеш,
Ще не закінчився твій шлях.
Ти по зеленім полю йдеш —
У росах все та у квітках.
Такий чарівний дивосвіт,
Казковий, світлий, дорогий!
І хоч тобі багато літ,
Та ти смієшся, ти — живий!