Дощить, дощить. Й чомусь на серці туга,
А все тому, що в нас іде війна.
За що нам, українцям, ця наруга,
Чи горя ми не випили до дна?
У ті роки, коли радянська влада
Морила голодом у селах і містах,
Тоді в Москві була одна бравада,
А в Україні голод, смерть і страх.
Чи як фашист ішов на нас війною,
Й рабами поробити нас хотів,
Як українська кров лилась рікою,
Розстрілювали доньок і синів…
Як по війні вбивали нашу волю,
За вільне слово каторга була.
За колосочок, знайдений у полю,
Мала дитина у темницю йшла.
Не може заспокоїтись Росія,
Вона б весь світ під себе підгребла.
Скрізь ненависть і вічну злобу сіє,
Чого у тих людей є стільки зла?