Така тривога в серці й чорна туга,
Бо йде війна — біда в моїм краю.
Втрачає мати сина, друзі — друга,
Жінки й дівчата — долю і сім’ю,
А діти батька. Будуть сиротами.
І вже не буде щастя і тепла…
О, схаменіться, люди, що це з вами?
Чого це злість над вами верх взяла?
Ну, де вселенська справедливість божа?
Чому до нас вона ще не дійшла?
Чому до нас не йде пора погожа,
А випало нам так багато зла…
Репресії, війна, голодомори,
Знущання над країною й людьми.
Від сліз людських затоплені вже й гори,
А спокою й добра не маєм ми…
Живемо тихо, хочемо всі миру,
Радіємо, співаємо пісні.
І душу маємо відкриту й щиру,
У світ несемо помисли ясні…
За що нас стільки горя, сліз і муки?
І нащо нам ці війни і страхи…
Розрухи, безлад і страшні розлуки…
Скажіть, нарешті, за які гріхи?