Зимовий ранок пізній, голубий.
Бентежний він чогось такий... Не знаю.
Сніжком покритий, дивний і простий.
Я свіжий аромат його вдихаю.
Скрізь тихо-тихо, вітер не дихне.
Сніжинка зрідка де-не-де спадає...
Цей ранок заворожує мене
І ніжністю своєю серце крає.
Здавалось би, захоплюватись чим?
Ну, що в пейзажі цім? Просте й банальне
Мені здається рідним, дорогим,
Для мене все чарівне, первозданне.
Радію, що по цій землі іду,
Від насолоди вся — цвіту душею!
Ніде землі такої не знайду.
В гармонії живу я завжди з нею.