Чарівний літній вечір над землею
Розкинув крила й світ весь огорнув.
І притулилася до нього я душею,
І біль сердечний вщух чи то заснув.
І все затихло, всі принишкли звуки,
Лиш десь далеко ледве чутно грім…
Туман біленький опустивсь на луки,
Пора прийшла відпочивати всім.
І от крізь хмари висипали зорі,
Замиготіли тихо в вишині…
І небеса безмежні, неозорі
Немовби усміхнулися мені.
Й покликали мене у юнь казкову,
Де є романтика, і мрія осяйна.
В чарівну пору, світлу, загадкову,
Де є надія і цвіте весна.
Ах, як там світло, тепло і прекрасно,
Які бентежні, чисті почуття…
Все так правдиво, зрозуміло, ясно
Й таке чарівне, радісне життя…
А літня нічка сон не наближає,
Мене у мрії-думи понесла…
Душа в чарівну казку поринає,
Й немає більше в цьому світі зла…
Є лише мрія, щастя, тихі зорі,
Що завжди кличуть, манять і зовуть
У небеса безмежні, неозорі
Й ніколи збайдужіти не дають…
Та хмара знову зірочки закрила
І темрява поглинула усе.
А чорна ніч розправила вітрила
Й кудись у сновидіння нас несе…