Моя Україна горить у вогні,
Цю землю Росія катує.
Так боляче, сумно і страшно мені,
Бо ворог все більше лютує.
Захоплює села, руйнує міста
І лізе настирно до цілі.
Та що ж, філософія в нього проста,
Що в війнах ми зовсім невмілі.
Бо праця була у нас перша завжди,
Ми ниви зерном засівали.
Ростили дітей, ми садили сади,
А зброї у руки не брали.
Бо в кого ж стріляти? Скрізь друзі й брати
Навколо моєї країни…
Тепер зрозуміли: не друзі, кати,
Що скрізь залишають руїни.
Вбивають людей і руйнують поля,
І туга нам серденько крає.
І плаче від болю рідненька земля,
Спасіння від горя немає…
А світ задрижав — всі бояться війни,
Бо в ній переможців не буде…
Усі відчувають — це бал Сатани.
На ньому не виживуть люди.