Надія Красоткіна

Мій край

Люди їдуть кудись у далекі краї
Відпочити і, навіть, там жити.
Як покинути можна чарівні гаї,
Щоб без пісні і мови тужити?
Я не знаю. Тому й не збираюсь туди.
Як кому там, мені невідомо.
Хочу вік свій прожити без туги й біди,
То ж найкраще — це бути удома.
Може й бідно живемо, та все це пусте…
Скільки там вже для мене потрібно…
Під вікном в мене грушка розлога росте,
В шибку дощик постукує дрібно.
Синь небесна така, що, як хочеш, лети,
Сонце щедро теплом зігріває.
А з весни стануть квіти чарівно цвісти
Й соловейко пісень заспіває.
Зацвітуть кучеряво весняні сади,
Річка буде до себе манити.
Як же кинути все, потикатись куди?
Краще вік свій удома прожити…
Все тут миле, чарівне і світле — своє.
Ця земля з діда-прадіда рідна.
Від землі і води в тебе силонька є.
І тобі Батьківщина потрібна,
Рідна мова і пісня, що душу пройма,
Подих вітру і пахощі поля.
Щастя в світі без отчого краю нема,
Тут же все: щастя, радість і воля!

Відгуки

Коментарі Cackle