Мінорний настрій. Дощик накрапає.
І п’є вологу благодатну світ.
А небо сіре, сонечка немає,
Зате яскравий і красивий цвіт,
Трава й листочки стали зеленіші —
Усе чистенько вимите дощем.
А дощ іде то тихо, то сильніше
І викликає невиразний щем.
Під шепіт дощику в минуле лину,
Кудись туди, де я колись була.
Ох, мрії-думи, вам немає спину,
Несете ви, як завжди, до тепла,
На ті стежки, де ми давно ходили,
І де щасливі ми колись були.
Кудись туди, де нас усі любили,
І ми любили й мріяти могли.
Несуть нас думи в далі неозорі,
У ті роки, де молодість була,
А почуття яскраві і прозорі
Природа нам у серце принесла.
Та все пройшло і вже того немає,
Лиш спогади лишились назавжди.
Мінорний настрій. Дощик накрапає.
Вода змиває всі людські сліди.