Насунула на небо хмара сива,
Напевно дощику прийшла пора.
Та раптом почалась страшенна злива,
І дощ полив з небес, як із відра!
Гуркоче грім і блискавка стрибає,
Між хмарами танок прудкий веде.
І свище вітер, просто завиває,
Від нього не сховаєшся ніде.
А дощ не ллє, а вже стоїть стіною,
А вітер гне гілляччя до землі.
Зустрітися із зливою такою
Не кожен раз доводилось мені.
І я дивуюсь, дивлячись на зливу,
Бо в цьому незбагненна є краса.
Природа не скупиться нам на диво
І незбагненні вічні чудеса.
Між хмар ще довго блискавка скакала
І грім гримів, і холодом тягло…
Та хмара вже потроху відступала.
Скінчився дощ і розлилось тепло.