Наш світ перенаселений людьми,
Нас так багато і такі всі різні.
Що не вживаємось у добрім мирі ми,
Колючі, войовничі всі та грізні.
Ми роздратовані, байдужі та лихі.
Чуже нас горе зовсім не проймає.
В новинах ми збираємо верхи,
Ніхто у серце біль не допускає.
То біль чужий, хіба ж він нам болить?
Ми у теплі, в здоров’ї й не голодні.
Черстві душею будемо спішить
І далі жить, як живемо сьогодні.
Нам добре всім у власній шкарлупі.
І доки гірка доля не спіткає,
Ми й будемо байдужі і тупі
Хоч це, напевно, кожен відчуває.
Нам вже пора прокинутись від сну,
В якому ми давно заціпеніли.
Щоб ми дорогу світлу і ясну
До серця один одному відкрили.
В добрі б з’єднати душі і серця,
Світлішими, мудрішими всім стати.
Знайти в собі людину і борця,
Людей і білий світ цей шанувати.