Так вітряно, хоч і давно весна,
А холод просто в душу зазирає.
І дуже страшно, бо іде війна.
На нашу землю ворог зазіхає.
І під прицілом в нас тепер життя,
А смерть на другу сотню повертає…
У когось вже немає вороття —
Його душа у небесах літає
Й дивується, й питається: «Чому?
Був спокій, мир, усе довкіл співало.
Чому тут грають музику сумну,
А доля літ вділила зовсім мало?»
А мати плаче й долю проклина,
Її б дитині жити і радіти.
Але іде оця страшна війна
І сотнями від нас відходять діти…
А підлий ворог грається в війну —
Знайшов для себе забавку цікаву.
Затіяв пекло, бійню цю страшну,
І думає, що буде мати славу.
Не сподівайся, час твій відійде,
Підеш ти в пекло, виродку лукавий.
Тебе повсюди гнів людський знайде
Й не матимеш ні честі, ані слави.
Народ тебе і рід твій прокляне
До третього й до сьомого коліна.
То ж доля злая рід твій не мине
За сльози матері, за горе сина.