Не треба нам війна! О, Боже правий!
За що нам посилаєш біль і сум?
Ти вже не правиш світом, а Лукавий?
Від цього в голові ще більше дум…
Не можна ж так глумитися над нами…
Чому наш край квітучий у вогні?
Не нараділись мирними роками,
Як знову дні болючі і сумні…
Ще та війна не затягнула рани,
Окопи ще на ній не зажили.
Та знов війну розпочали тирани,
І бійню в Україні почали…
Ще й досі мати на шляху чекає
Синів із фронту… Донька тата жде…
А Україна знов в війні палає
Й загиблим дітям доля лік веде…
Й додому не повернеться чийсь тато,
І не пригорне до грудей дитя…
За що нам так біди і сліз багато,
Й таке коротке у дітей життя?
А ми так миру хочемо і світла,
Радіти, мріяти, творити майбуття…
Щоб Україна сонечком розквітла,
Щоб стало чарівне у нас життя…
Ми хочемо у щасті вік прожити,
Учитись, працювати і рости…
А не втрачати цвіт наш, не тужити,
І на війну із ворогом не йти…
Ми хочем хлібом ниви засівати,
Кувати щастя у своїм краю…
А дітям колискової співати,
Шукати з ними казочку в гаю.
А нічкою показувати зорі
І про польоти мріяти ясні…
І, щоб на українському просторі
Лунали чисті й радісні пісні…
Ми хочемо, щоб діти підростали
У мирі, в щасті-радості й красі.
Щоб батька-матір щиро поважали
І бігали по травах у росі.
Не треба нам війна, о, милий Боже!
Ну, виключи… Всі війни припини…
Хай зійде вранці сонечко погоже,
Хай людям сняться добрі, світлі сни.
Ну, подаруй нам майбуття крилате,
Хоч жменьку щастя-радості сипни.
Ми просимо ж у тебе небагато —
Криваві, підлі війни припини…