Надія Красоткіна

Недавно так зірки світили

Недавно так зірки світили
І так співали солов’ї.
Та от вже й роки пролетіли...
Ой роки, роки ви мої.
Я вас іще не відчуваю,
Бо все таке ж як і було.
Лише як в паспорт заглядаю,
Й не вірю, що усе пройшло.
Душа така ж як і раніше,
У ній любов і солов’ї.
І жити стало цікавіше,
То що ж ви літонька мої!
Куди ж так швидко поскакали?
Спиніться, станьте хоч на мить...
А роки наче дим промчали...
Нікому їх не зупинить.
Зозуля, мабуть, набрехала,
Там, біля річки навесні,
Як щедро роки рахувала
Мої літа, таки мені.
А я тоді не дослухався,
Бо й ніби не мої літа.
Лічив, лічив і все збивався,
Та от прийшли мої свята.
Піввіку стало на порозі
І сонце у зеніт зайшло.
Піввіку ж був я у дорозі
І у житті всього було.
Було дитинство, юні роки
І молодість, і суєта.
І ті найперші наші кроки,
Змагання, будні, і свята.
Та глянеш — зроблено багато!
Дорослі діти, внуки є.
То ж зробим підсумок у свято,
Це все життя — життя моє.
Воно по-різному складалось,
Десь добре, щось не так було.
Воно неначе забавлялось,
Але завжди вперед ішло.
І жити ми завжди спішили.
То ж хай зозуля накує
У ту весняну пору милу
Ще рівно стільки, як вже є.

Відгуки

Social comments Cackle