Життя людське, немов тонка стеблина,
Що випнулась з-під снігу навесні.
Вразлива і ламка в житті людина,
Й не передбачити, якими будуть дні.
І долі людської ніхто-ніхто не знає,
Ні екстрасенси, ані знахарі…
Людина шлях сама свій обирає
І йде завжди до власної зорі,
Яка яскраво світить, серце гріє,
І манить у казкові чудеса.
По-своєму людина кожна мріє,
Й для кожного своя земна краса.
То ж двох однакових у світі не буває,
Тому і доля в кожного своя.
Хоч і одне на всіх нас сонце сяє,
Однаково для всіх трава буя.
А долі різні, дуже різні долі,
У когось довгий вік, хтось — спалахне.
Життя складне, це не стежинка в полі,
Єдине, що нікого не мине,
Це та миттєвість, коли вічність кличе.
Від неї страхування в нас нема.
Вона прийде і сумно закигиче,
І зникне все, залишиться пітьма.