У чарівний світлий час
Ми прийшли вітати вас!
Кажуть — вам сімнадцять літ
Й ви усі ідете в світ!

А малі ж, як ми були,
Як у перший клас ішли.
А тепер попідростали —
Просто тьоті й дяді стали!

От тепер вам буде класно!
У житті — все просто й ясно.
Світить сонечко вгорі,
Ти ж гуляй хоч до зорі!

Вже не гризтиме морока,
Що не вивчені уроки.
А за двійку мама й тато
Вже не будуть діставати!

Ти попробуй їх дістати!
Треба ще на стільчик стати.
Он якої вишини...
А які у них штани!

Більші в два рази за тебе,
Хлопці ж витяглись до неба!
І з такої висоти
Видно їм усі світи!

Всі красиві, ясноокі
В плечах — метр, такі широкі.
І тепер у тих хлоп’ят —
Туфлі номер сорок п’ять!

Ось такий собі портрет,
Ще й піджак, немов намет.
Ми приміряли одного —
Скільки ж нас вмістилось в нього!

Може шість, а може й сім,
Місця ж вистачило всім!
Ось які ті хлопчаки,
Українські козаки!

А дівчата, мов з роси,
Небувалої краси!
А розумні — всі таланти,
На голівках пишні банти.

Зав’язали їх востаннє
На урочисте прощання.
Й розійдуться між людьми —
Більш не будуть вже дітьми...

То ж ми шлемо всім вітання
І найкращі побажання.
Будьте сильні і сміливі
І, звичайно, всі щасливі!

Ну, та слів уже доволі —
Ми лишаємося в школі.
Обіцяємо завзято —
Ми з вас приклад будем брати!

Сьогодні в нас святковий день,
Чарівна музика лунає.
Співати хочеться пісень,
А біль розлуки серце крає.
Бо певний закінчивсь рубіж —
І юність наша тут скінчилась.
Відкриті двері нам навстіж,
Нова сторіночка відкрилась.
Тут все робилося для нас
З любов’ю, радісно, прекрасно.
І от настав прощальний час
Сумний і світлий одночасно.
Ми на порозі стоїмо,
А звідси різними шляхами.
На крилах вже полетимо —
Лиш небо й сонечко над нами.
За все ми вдячні вам без меж,
За те що вчили і любили.
І що журили, вдячні теж,
Що нам дорослий світ відкрили.
І ми, сьогодні, повні сил
Готові сміло в світ летіти.
Бажайте повних нам вітрил,
Хоч ми для вас всього лиш діти.
Та ми дорослі вже давно,
І в нас у світ свої дороги.
А тут усе, як у кіно, —
Нас проводжають до порогу!
Викладачі і рідні теж
Прийшли нам щастя побажати.
Ми вдячні щиро вам, без меж,
Зі мною теж бабуся й мати.
Які навчались тут колись
У рідних стінах в юні роки.
Вони тут вчились, відбулись!
І винесли свої уроки.
В своєму серці зберегли
Те світло, що дарують люди.
І через роки пронесли
І з ним жили і йшли повсюди.

А зараз наша вся сім’я
Сказати хоче слово щире.
Бабуся, мамочка і я
Бажаємо всім щастя й миру!

Пройшло з тих пір вже 40 літ,
Як вийшла я з цього порогу.
А й досі у душі той цвіт
І творчість, що зове в дорогу.
Неспокій і стрімкий політ,
Що в юних душах запалили.
І досі я лечу у світ
На чарівних і світлих крилах.
І всім бажаю на путі
Удачі і людей хороших.
І знайте, що не все в житті
Придбати зможете за гроші.
Є доброта і співчуття,
Є в світі почуття красиві.
Сміливо йдіть у майбуття
І будьте мудрі та щасливі.

І я за мамою услід
Прийшла сюди знання здобути.
Й мені відкрився дивний світ,
Чарівний, світлий і розкутий.
Й хоч понад двадцять літ пройшло,
Як вийшла я з цього порогу,
А так прекрасно все було!
Світило сонечко в дорогу!
І мрія кликала в політ,
Та відкривала двері казка.
Й летіла я в безмежний світ,
Де є добро, любов і ласка.
І вам я зичу в майбутті
Удачі, творчості, польоту.
Щасливі будьте у житті,
Любіть людей й свою роботу.

Як бабця й мамочка моя
Сьогодні йду з цього порогу.
Викладачі... Моя сім’я...
Слова напутні у дорогу...
А в серці радість і тепло,
І почуття стрімкого злету.
Все так чудово тут було,
Складати хочеться сонети!
Доземний мій уклін за все,
Що Альма-матер нам відкрила.
А нас в дорогу час несе,
Ми піднімаємось на крила
І летимо в безмежний світ
Любов’ю й сонечком зігріті.
Спасибі, любі, за політ.
Найкращі ви у цілім світі!!!