Подумать тільки, 60 прожито!
Ну, а душа і світла, і ясна.
Чи, може, в ній ще забарилось літо?
А, може, ще не відцвіла весна?
Бо стільки світла, сонця осяйного,
Такі бентежні, ніжні почуття!
Бентежить простір неба голубого,
Душі б хватило ще на три життя.
Душа не знає, скільки вже прожито.
Вона дитинно ніжністю бринить.
В ній стільки світла, радості і цвіту —
Лише б радіти, жити ще та жить!
Але про осінь нагадають діти,
Що виросли і полетіли в світ.
Такі діла. І ніде правди діти.
І довгих 60 прожито літ.
І кожен рік, як той листок із клена,
Злітає тихо з дерева життя.
Й верба над ставом не така зелена,
І вже немає в юність вороття.
Але про це не варто говорити,
Ніщо не вічне на святій землі.
То ж дай Вам, Бог, років до ста прожити
В здоров’ї, щасті, радості й теплі.