Я не провидець, я не знаю, що нас жде.
Та і провидцю важко щось сказати.
В країні злагоди тепер нема ніде.
І хто майбутнє може угадати
Та передбачити до чого ми йдемо?
Як діяти, щоб розбрат цей спинити…
В містах на барикадах поки стоїмо,
Бо далі так уже не можна жити.
Нам треба діяти, щоб досягти мети,
Терпець урвався, жити так не сила.
Й до перемоги впевнено, сміливо йти
Та берегтись, щоб куля не скосила.
Бо влада — проти людства, йде на все,
В народ без жалю почала стріляти.
Безглузде беззаконня в світ людський несе.
І думаєш… А чи була в них мати,
Що пригортала ніжно до грудей дитя
І колискову пісеньку співала…
Наповнювала добрістю його життя
І від напастей щиро захищала…
Чи де вони росли, що совісті нема,
Та й розум з мудрістю давно дрімає…
В душі нема жалю, лиш зло, зима й пітьма
Кого і що ця влада захищає?
Прокинься українське місто і село!
У власні руки треба долю брати.
Щоб світле майбуття до кожного прийшло.
Пора свій край і волю захищати.