А без горілки жити, що, не можна?
Не вистачає мудрості і слів?
І думка закрадається тривожна:
Це, мабуть, Чорт горілку сотворив,
Щоб одурманити та мозок відібрати,
І казна що творити над людьми…
Елементарної культури позбавляти,
Й, пробачте, поробити їх свиньми…
А так і є. Людина стид втрачає,
І що попало меле язиком.
Лепече те, чого й сама не знає.
Дай молоток — поб’є всіх молотком…
Тоді людині — море по коліна,
Агресія страшенна верх бере…
Втрачають розум, батько йде на сина,
А син на батькові сорочку вже дере…
Були ще люди, як за стіл сідали,
А трохи ще, як пляшку розпили,
Один одного вже не впізнавали,
Бо спиртом очі й совість залили.
Іде все прахом, плине за водою,
І у людей майбутнього нема.
Всі програють, стрічаються з бідою,
А в серці залишається пітьма.
То, може, краще вже не розпивати,
А посидіти в затишку, в сім’ї…
На світ по-іншому дивитися почати
І розпивати каву та чаї.
Тоді і розум до людей вернеться,
І діточки всі матимуть батьків…
А світ чарівно піснею озветься
І стане в світі більше добрих слів…