Вже серпень. Сховалося сонечко
І туга в повітрі висить.
Похмуро. А дощ у віконечко
Усе стукотить й стукотить.
Все менше небесної просині,
Частішають хмари вгорі.
Йдемо потихенько до осені,
Хоч айстри рясніють в дворі…
А сонце прогляне — теплесенько!
І зразу краса надворі.
Та літо відходить тихесенько
І осінь уже на порі.
Та з літом прощатись не хочеться,
Бо так його довго ми ждем…
А хмара вже знову клубочиться,
Пролитися хоче дощем.
То ж літо у вирій збирається,
День-два і воно полетить…
Природа із літом прощається,
І слізно дощить і дощить…