Життя смугасте іноді буває:
У нім то чорна смуга, то ясна.
Як білу чорна раптом заступає,
То в темені не видно навіть дна,
Тоді безвихідь і стежок не знати,
І небо почорніло від біди.
І можна довго в темноті пірнати,
Та, навіть, потонути назавжди…
Але ж людині треба в світлі жити,
Тягнутися до сонця, в небеса.
Щоб світлим все своє життя зробити,
Щоб гріли душу сонце і краса…
То ж не вагайся, стань на смугу чорну,
Хай стане стартом, злітною вона.
І відштовхнись, злети увись проворно
І зацвіте в твоїй душі весна.
Лиш не вагайся, просто відштовхнися,
Дорога є, не ділася ніде.
Візьми промінчик сонця, роздивися
І стежечка до цілі приведе.
Повір у себе, не втрачай надії,
Тоді заграють струни золоті.
Були ж колись у тебе світлі мрії,
То ж хай вони здійсняться у житті.
Іди вперед, ніколи не вагайся,
А через терни до зірок лети.
І жити просто й світло намагайся,
Сміливо йди до власної мети.