Як час біжить! Його не зупинить.
Життя людини на землі — це мить.
Ще вчора ти ходив, щасливим був,
Назавтра світ про тебе вже забув.
Нові життя з’явились на землі
Усе минає, пропливає, як в імлі.
Але саме життя — це диво з див,
Бо ти ж по цій святій землі ходив,
Світ пізнавав, учився і кохав,
Життя любив, сміявся і страждав.
Та був щасливим, і нещасним був,
І щось найпотаємніше збагнув,
Чогось не втямив, мабуть не знайшов,
Але стежками росяними йшов.
І милувався сонечком ясним,
Та був щасливим, радісним, живим!
А час біжить, стирає геть усе
І нас кудись за обрій понесе.
Та це природно, як удень тепло.
Спасибі, що життя у нас було...