Я щось зовсім вже не розумію,
Що то робиться в ріднім краю…
Ну, ніяк розібратись не вмію,
На лихім роздоріжжі стою…
Мимо мене життя пролітає,
Десь є радість, на сході війна.
Хто весілля шикарне справляє,
Поруч в чорному мати сумна.
Хтось іде на вечірку гуляти,
Бо для когось пора молода!
Їх ровесники — просто солдати
І на них вже чекає біда…
Там, в окопах, де холодно й сиро,
І романтики зовсім нема.
Там солдати на захисті миру
І до них скоро прийде зима…
А по той бік російські гармати.
Звідти обстріл Росія веде.
Ну, й чого ми повинні чекати?
Де нам поміч шукати, ну, де?
Рвуть же землю мою на шматочки,
Нищать села мої і міста…
Гинуть кращі, найкращі синочки…
Арифметика дуже проста…
Я не хочу, не можу так жити,
Що ж ми землю здаємо свою?
Треба ж матінку нам боронити,
Й жити мирно у ріднім краю.
Що ж ми всі не стаємо горою,
Щоб свої захистити поля?
Ворог йде в Україну війною
Й тужить, плаче рідненька земля…
А з екранів то танці, то жарти,
І російською всюди слова…
Ех, політики, що ж то ви варті,
І для чого у вас голова?