Я живу так далеко від рідного краю.
Тут красиво і добре мені, а проте...
Я думками завжди в Україну вертаю,
Де під вікнами рясно калина цвіте...
Де волошки у житі, верба над водою,
Де садочок вишневий і спів солов’я.
Щира пісня і слово, стрижі над рікою...
Там, мабуть, і душа залишилась моя.
Україно кохана! Земля моя мила!
Нас багато по світу у різних краях...
Подаруй мені, Боже, легенькії крила,
Щоб могла я вернутись додому, мов птах,
І вдихнути повітря, напоєне цвітом,
Споришевою стежкою в росах пройти.
І від щастя такого летіти над світом
Через море і гори, й далекі світи,
Щоб з тобою побачитись, серцем відчути,
Землю ту, де з’явилась людина на світ.
Україно! Ніколи тебе не забути.
Не забути, мабуть, й через тисячу літ...