Усе минає дуже швидкоплинно:
Ще літо в пам’яті чарівне і жарке,
Та от вже й холоди повзуть невпинно…
Чого ж так швидко? Що ж воно таке?
Ще не натішились теплом, а холодніє,
Був довгий день і сонечко цвіло.
А от тепер зарання вечоріє,
І вдень кудись дівається тепло.
А нічка довга землю накриває,
І темінь — хоч руками розгрібай.
Та дуже часто дощик накрапає…
Вже спорожнів й затих чарівний гай.
Деньки останні осінь добуває
І стало непривітно надворі.
Ніхто пісень чарівних не співає,
Не часто світить сонечко вгорі…
То ж до зими ведуть усі стежинки.
Частіше свище вітер у гіллі.
А от і перші випали сніжинки
Й спускаються тихенько до землі…