Хвилину дощ ішов, а може півтори.
Покапотіло трішечки згори,
Та й припинилось, і чекать дарма.
Бо більше в хмарі дощику нема.
Все, що було, нам хмара віддала
Й кудись у далеч тихо відпливла.
Та все зраділо й знову ожило,
Зазеленіло й гарно зацвіло.
От що то літо! Аж душа цвіте!
Бо стигне все, квітує і росте.
І стільки радості нам літечко дає…
Спасибі, любе, що у нас ти є!