Надія Красоткіна

Хто б подумати міг

Хто б подумати міг. Двадцять перше століття!
Й наче грім серед ясного неба — війна!
На землі моїй світлій таке лихоліття…
Горе всім і біда невимовна, страшна.
Гинуть люди такі молоді і красиві,
Чорну хустку вдягають сумні матері…
Ну, а діти маленькі налякані й сиві…
І не радує сонце і небо вгорі…
Що ж ви робите Іроди, вбивці прокляті?
Україну загарбати хочете ви?
Московіти, бандити, злодюги закляті,
Без душі і без серця, і без голови…
Ви, мов зомбі, йдете на мою Україну,
Чи була у вас матір, а чи не була…
Як зростити могла мати — вбивцю-дитину?
Посилати вбивати людей, як могла?
Ваші діти за гроші ідуть убивати,
Але вам повертають їх мертвими теж…
Що ви можете їм на могилах сказати,
Що любили синів своїх сильно, без меж?
Ні, не можете дітям цього воркувати,
В вашім серці любов до снів не цвіла.
Ви послали синів мирний люд убивати,
Бо в душі вашій море ненависті й зла.
Будьте прокляті всі, хто на нас йде війною,
В кого зрада й нажива одна в голові.
Наші сльози вернуться бідою страшною.
То ж одумайтесь, всі, поки ви ще живі…

Відгуки

Коментарі Cackle