Поглянеш в світ, а там одні проблеми,
Й жахнешся, як надалі жить?
Десь рушаться держави і системи,
Десь річка пересохла й не біжить…
Пустелі набігають на будинки,
Солончаки спустошують поля.
Біда приходить кожної хвилинки
І стогне спрагла й змучена земля.
А людство й далі із землі качає
І газ, і нафту, і вугілля теж.
І міри в цьому вже ніхто не знає,
І варварству людей немає меж.
Ведуться війни за скарби підземні,
І нищиться, руйнується усе.
На землю йдуть страшні часи, буремні,
То ж що нам день прийдешній принесе?
Руйнації уже не зупинити,
Процес пішов й немає вороття.
Нема надії, якось краще жити,
Й яке на нас чекає майбуття…
Не треба й сплеску з сонечка чекати,
Комет космічних і кінця з небес.
Нам не простить сама земелька-мати,
Немає звідки ждати нам чудес.
Самі створили пекло ми для себе,
Самі у ньому й згинемо в свій час.
Й погибелі чекати нам не треба,
Вона сама уже чекає нас.