Все в цьому світі дуже швидкоплинне.
Цвіт вишні тільки був, а вже нема…
Синіло небо, а вже хмарка лине,
І сонечко сміялось до темна,
А от і ніч ввімкнула ясні зорі,
А темінь у куточки розлила.
Дарує людям мрії неозорі,
Когось у мандри сонні повела…
Була весна вся сонцем перемита,
Але не забарилася й зима.
У кожного в житті сміялось літо,
Та дуже швидко і його нема…
Спливають роки якось непомітно,
Але душа, як і колись, ясна…
Природа усміхається привітно,
Щоразу швидше приліта весна…
Та до зими ведуть людей дороги.
І як там буде тепло нам чи ні.
Чи обійдуть нас болі і тривоги,
Чи душу роз’ятрять старі пісні…
Ніхто не знає. Та й не може знати.
У кожного свій вік, своя судьба.
То ж мусимо усе, як є приймати,
Чи спокій то, чи вічна боротьба.
Усе, як є. Бо час миттєво лине…
І швидкоплинно протікає все.
Й життя коротке дуже у людини…
Земля кудись усіх нас вдаль несе.