Що заробимо, те будемо мати
Чогось не хочу про людей писати,
Від них багато гіркоти і зла.
Не вміють ані жити, ні прощати,
Мов пелена на очі наповзла.
Чи думають — два віки будуть жити,
Немов перед кінцем гребуть усе.
Не вміють вірити, ані любити,
Та час безжально всіх кудись несе.
Усе пройде і вороття не буде,
Все тлінне на землі, душа жива.
Пора добрішими нам стати, люди,
За душу дбати й за свої слова,
І за діла, що творимо, подбати,
Бо все до нас повернеться завжди.
А що заробимо, те будемо і мати:
Хтось щастя й радість, інший міх біди…