Думки кудись у синю даль літали,
У далеч ту, де молодість пройшла.
І струни серця зразу зазвучали,
І стало стільки радості й тепла…
Бо там так гарно, сонячно й крилато,
Усе співало, ніжно так цвіло…
Були там молоді і мама, й тато.
Любові й щастя чисте джерело
Так весело і радісно дзвеніло,
І сили надавало, і снаги.
А пісня мами пригортала мило…
І річки чистої квітучі береги
Нас кликали під ті вербові шати,
Де чисті води вдаль кудись пливли.
У нас емоцій так було багато,
Усе на світі ми в той час могли…
А скільки мрій, а скільки сили волі!
Несла нас пісня на своїм крилі.
І ми вінки плели у чистім полі,
Нас кликали у далеч журавлі.
І ми за ними в небеса летіли,
Насправді, наче, у казках жили.
Зробити так багато ми хотіли,
Здавалось, все на світі ми могли…
Час пролетів, як ластівка крилата,
Так стрімко-стрімко, ніби й не було…
І юність, на фантазії багата,
І молодість… Усе-усе пройшло.
Та спогад лиш на струнах серця грає
І повертає нас у ті літа.
Забута пісня раптом серце крає
І згадуються будні і свята,
Стежинка росяна, що бігла в полі,
І сміх щасливий в чисті небеса.
Були ми всі улюбленцями долі,
Нас зігрівала ніжність і краса.
Але ніщо назад не повертає,
І час летить вперед, немов стріла.
Та спогад, лиш, на струнах серця грає,
Мов у часи, як папороть цвіла…